Щоб розібратись, що таке доменне ім’я я вирішив звернутись до вікіпедії.Досить доступно як на мене.
Доменне ім’я (англ. Domain name) має кілька значень:
Доменна система імен (англ. Domain Name System, DNS) — розподілена система перетворення імені хоста (комп’ютера або іншого мережевого пристрою) в IP-адресу. Кожен комп’ютер в Інтернеті має свою власну унікальну адресу — число, яке складається з чотирьох байтів. Оскільки запам’ятовування десятків чи навіть сотень — не досить приємна процедура, то всі (чи майже всі) машини мають імена, запам’ятати які (особливо якщо знати правила утворення імен) значно легше. Уся система імен в Інтернеті — ієрархічна. Це зроблено для того, щоб не підтримувати одне централізоване джерело, а роздати владу на місця.
Правила формування імен
Повне доменне (від англ. domain) ім’я машини (FQDN, Fully Qualified Domain Name) можна розбити на дві частини — ім’я області-домена та власне ім’я машини. Наприклад, m30.ziet.zhitomir.ua — повне доменне ім’я машини m30, яка перебуває у домені ziet.zhitomir.ua.
За порядок у доменах, як правило, відповідає певний комп’ютер, користувачі-адміністратори якого слідкують за тим, щоб не було, наприклад, різних машин з однаковими ІР-адресами. Наприклад, відповідальність за область-домен ziet.zhitomir.ua покладається на машину alpha.ziet.zhitomir.ua Ця влада делегується зверху вниз від машини ns.lucky.net, яка відповідає за домен zhitomir.ua. В свою чергу, відповідальність за область ua делегована машині зверху від так званих кореневих серверів (root server). Всю цю систему можна уявити у вигляді перевернутого дерева. Нижче наведений список імен доменів верхнього рівня (далеко не повний). Повний список географічних областей, в основному, відповідає двобуквеним ISO-кодам країн і його можна знайти, наприклад, на WWW-сервері ISOC
Необхідно розрізняти доменне ім’я, та поштову адресу. В поштовій адресі повинен бути знак «@», який розділяє поштову адресу на доменне ім’я та ім’я поштової скриньки. Коли мережа Інтернет була молода та невелика, таблиці відповідності імен та адрес зберігалися у звичайному текстовому файлі, який періодично просто розсилався всім учасникам електронною поштою. Після того, які кількість машин значно збільшилася, така схема перестала ефективно працювати і програмісти університету штату Каліфорнія в Берклі спроектували і написали програму BIND (Berkeley Internet Name Domain), яка відповідає на запити машин користувачів, які стосувалися імен та ІР-адресу.
Служба імен DNS (Domain Name System) — це розподілена база даних доволі простої структури. Для початкового знайомства можна вважати, що це кілька таблиць, у яких записано:
яку ІР-адресу має машина з певним іменем;
яке ім’я має машина з визначеною адресою;
що це за комп’ютер і яка операційна система встановлена на ньому;
куди потрібно направляти електронну пошту для користувачів цієї машини;
які псевдоніми є у даної машини.
Для прикладу розглянемо випадок, коли користувач посилає пошту з машини polesye.zhitomir.ua користувачу за адресою rozhik@ziet.zhitomir.ua (знак «@» носить назву commercial «at» sign). При встановленні на машину протоколів TCP/IP системний адміністратор вказує ІР-адресу комп’ютера — найближчого серверу імен. Поштова програма подає цьому найближчому серверу запит: «Куди посилати пошту для ziet.zhitomir.ua» Якщо найближчий сервер не може відповісти, то він, в свою чергу, посилає запит до більш «старшого» серверу. Нарешті, стає зрозумілим, що всю пошту для області ziet.zhitomir.ua необхідно відправляти на машину alpha.ziet.zhitomir.ua або relay2.lucky.net. Разом з цим відповіді містять ще адресу цієї машини. Поштова програма зв’язується з цим комп’ютером (використовуючи не ім’я, а адресу) та передає йому пошту.
Всі ці переговори та відправка пошти, як правило, відбувається протягом кількох секунд і користувач не помічає цього. Якщо машина ziet.zhitomir.ua недоступна то тоді пошта на час, в якій неможливо зв’язатися з машиною ziet.zhitomir.ua (наприклад під час профілактики каналу зв’язку) чекає своєї черги на пересилку на машині relay2.lucky.net. Це характерна для Internet-програм поведінка. Як правило, поштові програми подають доволі багато запитів службі DNS, і ці питання доволі складні. У більшості випадків у програмах користувачів намагаються дізнатися лише одне — яка ІР-адреса у машини з відповідним іменем.
Зрозуміло, що всередині цієї системи імен існує маса нюансів, правил та хитрощів. Докладніше з ними можна ознайомитися в описах стандартів Internet або в спеціальних книгах. Компанія «Хостмастер» спільно з ICANN в Україні ввела у дію локальний кореневий сервер DNS, що містить інформацію про домени верхнього рівня. Сервер є «дзеркалом» одного з 13-кореневих серверів ICANN, відомого під назвою «L-root».
Ієрархічна структура системи DNS
Як вже було відмічено, існує домен кореневого рівня, який позначається «„.“». Наступний рівень ієрархії — це домени верхнього рівня. Вся структура служби DNS є ієрархічною. Існують домени першого, другого, третього, n-го рівнів. Розглянемо доменне ім’я комп’ютера «www.department.firma.isp.ru». Тут доменом першого рівня є ru, isp — другого, firma — третього, а department — четвертого рівня. [1]
Типи серверів DNS
Існує три основні типи серверів DNS, які відрізняються покладеними на них завданнями: основний сервер DNS; резервний (вторинний) сервер DNS; кешуючий сервер DNS. Основний сервер DNS управляє зоною повноважень. Якщо потрібно додати/видалити домен або вузол або якось інакше модифікувати зону, зміни потрібно проводити на основному сервері DNS. Через певний час, який залежить від настройок сервера, основний сервер передасть зону резервному серверу DNS. Дане явище називається трансфером зони. Що ж до резервних серверів, то повинен бути хоч би один резервний сервер DNS. Тому є декілька причин: якщо клієнтів багато, то наявність резервного сервера DNS дозволить знизити навантаження на основний сервер DNS і прискорити доступ фізично віддалених від основного сервера клієнтів до бази даних доменних імен.
Ключові характеристики DNS
DNS володіє наступними характеристиками: Розподільність адміністрування. Відповідальність за різні частини ієрархічної структури несуть різні люди або організації. Розподільність зберігання інформації. Кожен вузол мережі в обов’язковому порядку повинен зберігати тільки ті дані, які входять в його зону відповідальності та (можливо) адреси кореневих DNS-серверів. Кешування інформації. Вузол може зберігати деяку кількість даних не зі своєї зони відповідальності, для зменшення навантаження на мережу. Ієрархічна структура, в якій всі вузли об’єднані в дерево, і кожен вузол може або самостійно визначає роботу нижчестоящих вузлів, або делегувати (передавати) їх іншим вузлам. Резервування. За зберігання та обслуговування своїх вузлів (зон) відповідають (зазвичай) кілька серверів, розділені як фізично, так і логічно, що забезпечує збереження даних і продовження роботи навіть у разі збою одного з вузлів. DNS важлива для роботи Інтернету, так як для з’єднання з вузлом необхідна інформація про його IP-адресу, а для людей простіше запам’ятовувати буквені (зазвичай осмислені) адреси, ніж послідовність цифр IP-адреси. У деяких випадках це дозволяє використовувати віртуальні сервери, наприклад, HTTP-сервери, розрізняючи їх по імені запиту. Спочатку перетворення між доменними та IP-адресами вироблялося з використанням спеціального текстового файлу hosts, який складався централізовано й автоматично розсилався на кожну з машин у своїй локальній мережі. З ростом Мережі виникла необхідність в ефективному, автоматизованому механізмі, яким і стала DNS. DNS була розроблена Полом Мокапетрісом в 1983 році; оригінальний опис механізмів роботи містяться в RFC 882 і RFC 883. У 1987 публікація RFC 1034 і RFC 1035 змінила специфікацію DNS і скасувала RFC 882, RFC 883 і RFC 973 як застарілі.
Термінологія і принципи роботи
Ключовими поняттями DNS є: Домен (англ.domain — область) — частина простору ієрархічних імен мережі Інтернет, що обслуговується групою серверів доменних імен (DNS-серверів) та централізовано адмініструється. DNS-сервери зберігають інформацію про вузли, імена яких належать домену і виконують трансляцію їх імен в адреси. Кожний домен має унікальне ім’я, а кожен комп’ютер, підключений до Інтернету, має, як правило, доменне ім’я. Домени мають між собою ієрархічні відношення. Два домени, що розташовані на сусідніх рівнях ієрархії, називаються відповідно доменом вищого та нижчого рівнів. Домени найвищого (верхнього) рівня можуть бути сформовані за організаційним або географічним ознаками. Домени, сформовані за географічним ознаками, об’єднують вузли, що належать конкретній державі. За географічними ознаками об’єднуються в основному комп’ютери, що містяться на території США.
Піддомен (англ. subdomain) — підлеглий домен (наприклад, wikipedia.org — піддомен домену org, а uk.wikipedia.org — домену wikipedia.org). Теоретично такий розподіл може досягати глибини в 127 рівнів, а кожна мітка може містити до 63 символів, поки загальна довжина разом з крапками не досягне 254 символів. Але на практиці реєстратори доменних імен використовують більш суворі обмеження. Наприклад, якщо у вас є домен виду mydomain.ua, ви можете створити для нього різні піддомени виду mysite1.mydomain.ua, mysite2.mydomain.ua і т. д.
Ресурсний запис — одиниця зберігання і передачі інформації в DNS. Кожний ресурсний запис має ім’я (тобто прив’язаний до певного доменного імені, вузлу в дереві імен), тип і поле даних, формат і зміст якого залежить від типу. Зона — частина дерева доменних імен (включаючи ресурсні записи), що розміщується як єдине ціле на деякому сервері доменних імен (DNS-сервері, див. нижче), а частіше — одночасно на декількох серверах (див. нижче). Метою виділення частини дерева в окрему зону є передача відповідальності (див. нижче) за відповідний домен іншій особі або організації. Це називається делегуванням (див. нижче). Як зв’язкова частина дерева, зона всередині теж являє собою дерево. Якщо розглядати простір імен DNS як структуру із зон, а не окремих вузлів/імен, теж виходить дерево; виправдано говорити про батьківських і дочірніх зонах, про старших і підлеглих. На практиці, більшість зон 0-го і 1-го рівня (‘.’, ua, com, …) складаються з єдиного вузла, якому безпосередньо підпорядковуються дочірні зони. У великих корпоративних доменах (2-го і більше рівнів) іноді зустрічається утворення додаткових підпорядкованих рівнів без виділення їх у дочірні зони. Делегування — операція передачі відповідальності за частину дерева доменних імен іншій особі або організації. За рахунок делегування в DNS забезпечується розподільність, адміністрування та зберігання. Технічно делегування виражається у виділенні цієї частини дерева в окрему зону, і розміщенні цієї зони на DNS-сервері (див. нижче), керованому цією особою чи організацією. При цьому в батьківську зону включаються «склеюючі» ресурсні записи (NS і А), що містять покажчики на DNS-сервера дочірньої зони, а вся інша інформація, що відноситься до дочірньої зоні, зберігається вже на DNS-серверах дочірньої зони. DNS-сервер — програма, призначена для відповідей на DNS-запити за відповідним протоколом. Також DNS-сервером можуть називати хост, на якому запущено відповідну програму.
DNS-клієнт (від англ. Domain Name System-client — доменних імен система — клієнт) — програма або модуль в програмі, що забезпечує з’єднання із DNS-сервером для визначення IP-адреси по його доменному імені. Авторитетність (англ. authoritative) — ознака розміщення зони на DNS-сервері. Відповіді DNS-сервера можуть бути двох типів: авторитетні (коли сервер заявляє, що сам відповідає за зону) і неавторитетні (англ. Non-authoritative), коли сервер обробляє запит, і повертає відповідь інших серверів. У деяких випадках замість передачі запиту далі DNS-сервер може повернути вже відоме йому (за запитами раніше) значення (режим кешування). DNS-запит (англ. DNS query) — запит від клієнта (або сервера) сервера. Запит може бути рекурсивним або нерекурсивний (див. Рекурсія). Система DNS містить ієрархію DNS-серверів, відповідну ієрархії зон. Кожна зона підтримується як мінімум одним авторитетним сервером DNS (від англ. Authoritative — авторитетний), на якому розташована інформація про домен. Ім’я та IP-адресу не тотожні — одна IP-адреса може мати безліч імен, що дозволяє підтримувати на одному комп’ютері безліч веб-сайтів (це називається віртуальний хостинг). Зворотне теж справедливо — одному імені може бути зіставлено безліч IP-адрес: це дозволяє створювати балансування навантаження. Для підвищення стійкості системи використовується безліч серверів, що містять ідентичну інформацію, а в протоколі є засоби, що дозволяють підтримувати синхронність інформації, розташованої на різних серверах. Існує 13 кореневих серверів, їх адреси практично не змінюються. Протокол DNS використовує для роботи TCP-або UDP-порт 53 для відповідей на запити. Традиційно запити та відповіді відправляються у вигляді однієї UDP дейтаграми. TCP використовується для AXFR-запитів.
Принцип роботи
Система імен DNS – це ієрархічна деревоподібна система. У цьому дереві існує корінь – він позначається «.» (root). Список кореневих серверів повинен бути у кожного сервера: він міститься у файлі named. са. Цей файл може називається і по-іншому – залежно від налаштувань сервера. Існує певна кількість доменів верхнього рівня. Найбільш відомі ви знаєте: com, gov, net, org та інші (у тому числі і домени країн – ru, ua, fr та ін.). Нехай користувач вводить у вікні браузера адрес http :// server . Проте адресація в локальній мережі (так само як і в Інтернет) побудована на основі IP-протоколу. Тому для того, щоб встановити з’єднання з комп’ютером server комп’ютеру користувача необхідно знати його IP-адресу, тому операційна система користувача намагається вирішити (перевести) ім’я комп’ютера в IP-адресу. З цією метою вона спочатку використовує свої стандартні засоби (той же файл hosts), а потім звертається до служби DNS. Розглянемо тепер інтернет-адресу www.yahoo.com (насправді абсолютно неважливо це інтернет-адреса або адреса в локальній мережі – все те ж саме). Сервер DNS спочатку намагається вирішити ім’я даного комп’ютера, використовуючи свій власний кеш імен. Якщо необхідне ім’я комп’ютера в нім відсутнє, то сервер DNS звертається до одного з кореневих серверів DNS, про які ми поговоримо пізніше. Запит обробляється рекурсивно: кореневий сервер звертається до сервера, який відповідає за домен com, а той, у свою чергу, до сервера DNS домена yahoo.com. Сервер DNS домена yahoo.com повертає IP-адресу комп’ютера www – 64.58.76.222 або всі адреси, які зіставлені цьому імені (багато мережевих операційних систем, у тому числі і Linux, дозволяють одному імені зіставляти декілька IP-адрес). А офіційне ім’я комп’ютера www.yahoo.com (це його канонічне ім’я – про канонічні імена і як їх використовувати буде сказано нижче) – www. yahoo . akadns. net Схеми запитів DNS-імен Нерекурсивна процедура: 1.DNS-клієнт звертається до кореневого DNS-сервера з вказівкою повного доменного імені; 2.DNS-сервер відповідає клієнту, вказуючи адресу наступного DNS-сервера, який виконує обслуговування домену верхнього рівня, заданого в наступній старшій частині імені; 3.DNS-клієнт виконує запит наступного DNS-сервера, який його надсилає до DNS-сервера потрібного піддомена і т.д., доти, доки не буде знайдено DNS-сервер, який повністю відповідає запитуваному імені IP-адреси. Сервер дає кінцеву відповідь клієнту. Рекурсивна процедура: 1.DNS-клієнт запитує локальний DNS-сервер, який обслуговує піддомен, якому належить клієнт; 2.Далі, якщо локальний DNS-сервер відповідь знає, то повертає її клієнту, в протилежному випадку виконує ітеративні запити до кореневого сервера до тих пір, поки не отримає відповідь. Після отримання відповіді сервер передає її клієнту. Таким чином, при рекурсивній процедурі клієнт фактично передоручає роботу власному серверу. Для прискорення пошуку IP-адрес DNS-сервери часто застосовують кешування (на час від годин до декількох днів) відповідей, які проходять через них. Записи DNS Записи DNS, або Ресурсні записи (англ. Resource Records, RR) – одиниці зберігання і передачі інформації в DNS. Кожний ресурсний запис складається з наступних полів: ім’я (NAME) – доменне ім’я, до якого прив’язана або яким «належить» даний ресурсний запис; TTL (Time To Live) – допустимий час зберігання даного ресурсного запису в кеші не відповідального DNS-сервера; тип’ (TYPE) ресурсного запису – визначає формат і призначення даного ресурсного запису; клас (CLASS) ресурсної записи; теоретично вважається, що DNS може використовуватися не тільки з TCP / IP, але і з іншими типами мереж, код в поле клас визначає тип мережі; довжина поля даних (RDLEN); поле даних (RDATA), формат та зміст якого залежить від типу запису.
Найбільш важливі типи DNS-записів
Запис A(address record) або запис адреси зв’язує ім’я хоста з адресою IP. Наприклад, запит A-запису на ім’я referrals.icann.org поверне його IP адресу – 192.0.34.164
Запис AAAA (IPv6 address record) зв’язує ім’я хоста з адресою протоколу IPv6. Наприклад, запит AAAA-запису на ім’я K.ROOT-SERVERS.NET поверне його IPv6 адресу – 2001:7 fd :: 1
Запис CNAME (canonical name record) або канонічний запис імені (псевдонім) використовується для перенаправлення на інше ім’я
Запис MX (mail exchange) або поштовий обмінник вказує сервер(и) обміну поштою для даного домену. Запис NS (name server) вказує на DNS-сервер для даного домену.
Запис PTR (pointer) або запис покажчика зв’язує IP хоста з його канонічним ім’ям. Запит в домені in-addr.arpa на IP хоста в reverse формі поверне ім’я (FQDN) даного хоста (див. Зворотній DNS-запит). Наприклад, (на момент написання), для IP адреси 192.0.34.164: запит запису PTR 164.34.0.192.in-addr.arpa поверне його канонічне ім’я referrals.icann.org. З метою зменшення обсягу небажаної кореспонденції (спаму) багато серверів-одержувачів електронної пошти можуть перевіряти наявність PTR запису для хоста, з якого відбувається відправлення. У цьому випадку PTR запис для IP адреси повинна відповідати імені відправляючого поштового сервера, яким він представляється в процесі SMTP-сесії.
Запис SOA (Start of Authority) або початковий запис зони вказує, на якому сервері зберігається еталонна інформація про даний домен, містить контактну інформацію особи, відповідальної за дану зону, таймінги (параметри часу) кешування зонної інформації та взаємодію DNS-серверів. SRV-запис (server selection) вказує на сервери для сервісів, використовується зокрема для Jabber і Active Directory.
Зарезервовані доменні імена
Документ RFC 2606 (Reserved Top Level DNS Names – Зарезервовані імена доменів верхнього рівня) визначає назви доменів, які слід використовувати в якості прикладів (наприклад, в документації), а також для тестування. Крім example.com, example.org і example.net, в цю групу також входять test, invalid і ін.
Інтернаціональні доменні імена
Доменне ім’я може складатися тільки з обмеженого набору ASCII символів, дозволяючи набрати адресу домену незалежно від мови користувача. ICANN затвердив засновану на Punycode систему IDNA, перетворюючи будь-який рядок в кодуванні Unicode в допустимий DNS набір символів.
Чиї українські банки?
Журнал Forbes опублікував цікаву статтю “Чиє добро: кому належать українські банки” дуже цікава стаття яка розкриває власників наших чесних та прозорих банків) Над статтею працювали кореспондент Forbes Богдан Хлімоненко та Маргарита Ормоцадзе:
“Непрозорість структури власності − не тільки одна з головних проблем банківського сектору України, вона тягне за собою безліч інших труднощів. Цілий пласт гравців сформувався в ньому не в останню чергу завдяки тій легкості, з якою банки обходять нормативи кредитування інсайдерів. НБУ декларує обмеження операцій із пов’язаними особами як одне зі стратегічних завдань. Хоча зацікавлені в цій прозорості зовсім інші структури, а саме − МВФ та інші міжнародні кредитори України, які під час АТО повинні розуміти, куди і як витрачаються фінансові потоки, що входять в Україну.
Боротьба за розкриття інформації для НБУ є і внутрішньою − адже чиновники банківського регулятора як представляють банківське лобі, так і є власниками деяких, за висловом фінансистів, «банчиків»
Українське фото
У сучасному світі остаточні власники більшості фінансових потоків відомі на 99%. Завдяки прозорості всіх процедур у сфері IT задовольнити інтерес контролюючих або слідчих органів стосовно власності або звʼязку тієї чи іншої особи з якимись активами не складає труднощів.
«Ми йдемо до світу, в якому не буде банківської таємниці. Чи переродиться це в нові технології фінансів − окреме питання. Найближчі ж 3-5 років ми будемо спостерігати картину, при якій фінанси ставатимуть усе більш прозорими», − казав ще восени 2013 рокувласник компанії Honest & Bright Ltd Ярослав Ломакін, коли Швейцарія запустила черговий виток відмови від банківської таємниці. Де-факто потрібно розуміти, що коли мова йде про розкриття власників, ми говоримо більше про юридичну фіксацію факту власності. Тому що неофіційно в НБУ та інших держорганах найчастіше прекрасно знають, в чиїх сферах інтересів знаходиться той чи інший банк.
Не секрет, що пов’язана з банком і голова НБУ Валерія Гонтарева, яка до призначення багато років працювала з фінансовими потоками українських олігархів і банкірів, і частково може представляти банківське лобі. З групою ICU, якою раніше керувала перший банкір країни, пов’язаний банк «Авангард»
Більше того − ця інформація за українськими законами має бути доступною всім клієнтам банків. Звернімося до закону України «Про банки і банківську діяльність». 56-та стаття цього документа вказує, що клієнт має право на отримання інформації про власників 5%-ої і більше частки в статутному капіталі банку. Якби цей закон виконувався, питань по прозорість банківської системи було б значно менше.
Однак таємниці імені банківських акціонерів продовжують приділяти посилену увагу. На зустрічі керівництва НБУ з менеджментом найбільших банків країни 13 січня перший заступник голови Нацбанку Олександр Писарук пообіцяв розкривати реальних власників тих установ, які отримують рефінансування. «Національний банк проводить істотну роботу з розкриття інформації щодо кінцевих власників банків. Сьогодні ми майже щодня зустрічаємося з реальними власниками банків, іноді з кількома на день», − заявив він тоді. Forbes з’ясував, як проходить процес виявлення бенефіціарів українських банків і хто чинить опір цьому процесу.
Нарівні з усіма
Слова Писарука в прес-релізі Нацбанку за підсумками зустрічі наведені з посиланням на якісь законодавчі зміни, прийняті Верховною Радою наприкінці грудня. Уточнити, які саме зміни маються на увазі, не вдалося − прес-служба НБУ повідомила, що не встигне вчасно підготувати відповідь на офіційний запит Forbes.
Насамперед, за даними Forbes, ідеться про антивідмивні закони, які пакетом було прийнято в жовтні минулого року. Вони набирають чинності у лютому 2015-го. Мова йде про новий закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення». Документ змінює підходи до контролю з боку фінансових посередників за своїми клієнтами. В тому числі підсилює поняття політично значущих персон, включаючи чиновників вищого рангу, їх дружин, дітей, батьків та інших родичів. Банки повинні будуть цю інформацію відстежувати, проводячи верифікацію клієнтів, щоб розуміти, кому належать ті чи інші засоби, які джерела їх походження. Але що ж із самими банками?
Багато хто ховається за нерезидентами і офшорами, в яких закриті реєстри. Це досить поширене явище, і стосується 30-40 банків точно
Андрій Оністрат, банк «Національний кредит»
На думку Ростислава Кравця, старшого партнера юридичної фірми «Кравець і партнери», мова йде про прийнятий у ніч на 29 грудня закон «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків». Перехідні положення цього документа, в свою чергу, вносять зміни в прийнятий ще 14 жовтня згаданий вище так званий закон про фінмоніторинг («Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів…»). «У ньому є вимога розкривати інформацію про власників, коли банки працюють на ринку і обмінюються коррахунками», − пояснює голова правління банку «Хрещатик» Дмитро Гриджук. За невиконання цієї норми для керівників та відповідальних осіб фінустанови передбачено кримінальну відповідальність.
Покарання для самих банків визначить НБУ відповідно до закону «Про банки і банківську діяльність»: починаючи з штрафів посадовим особам банків, які провинилися, і закінчуючи припиненням ліцензії. «Виписано це таким чином, що санкції дуже широкі: вибір, яку саме застосувати в кожному конкретному випадку, здійснює виключно чиновник НБУ», − каже Кравець.
Розкриття інформації невигідне, якщо бенефіціарами є державні чиновники. Хоча саму інформацію визначити просто. Викликають голову правління і голову наглядової ради, з ними проводять співбесіду в НБУ. Форма цієї співбесіди індивідуальна
екс-член Ради НБУ Василь Горбаль
Ще один стимул для банків розкрити своїх бенефіціарів − 25 листопада набув чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигод юридичних осіб та публічних діячів». Він зобов’язує всіх юросіб, зареєстрованих на території України, включаючи банки, до 25 травня подати в ще не створений Єдиний держреєстр юридичних та фізичних осіб інформацію про своїх кінцевих бенефіціарів. Згідно з законом, це фізичні особи, які безпосередньо чи опосередковано мають можливість впливати на управління компанією або володіють мінімум 25% статутного капіталу чи прав голосу.
За словами Наталії Ульянової, директора департаменту міжнародного податкового планування ЮФ ICF Legal Service, процедуру перевірки інформації про бенефіціарів банків поки що до кінця не визначено. Форма подання даних передбачає ПІБ бенефіціара, його громадянство, паспортні дані, місце проживання та реєстраційний номер платника податків. Директорів, які не подали її вчасно чи вказали неправдиві відомості, чекають виправні роботи і штраф у розмірі до 8500 гривень. «Для банку це, звісно, невелика сума, але потрібно пам’ятати, що згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність», керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію», − нагадує партнер правової групи «Домініон» Михайло Гончарук.
Варта Нацбанку
Ще до прийняття зазначених змін банки були зобов’язані щороку до 1 лютого подавати регулятору письмове свідчення про наявність чи відсутність у банку фізосіб-власників істотної частки (мінімум 10% статутного капіталу) і структуру капіталу на початок року. «За прострочення подання такої інформації НБУ має право віднести «порушника» до категорії проблемних або накласти на банк штраф у розмірі 0,01% від зареєстрованого статутного капіталу. Крім того, до адміністративної відповідальності може бути притягнуто керівника банку у вигляді штрафу до 17 000 гривень», − пояснює партнер юридичної фірми ILFОлексій Харитонов.
Відомості про структуру володіння банком повинні публікуватися на сайтах як самої фінустанови, так і регулятора. Але банкіри радять з обережністю ставитися до реєстру власників банків на сайті НБУ. «Інформація в ньому десь застаріла, у чомусь неправдива», − зазначає перший заступник голови банку «Контракт» Павло Крапівін.
Член ради НБУ і радник Альфа-Банку Роман Шпек повідомив: «Ми вже три роки як розкрили інформацію про те, хто є нашими акціонерами. І ми теж рекомендували НБУ сприяти розкриттю інформації про власників інших банків». За його словами, довіра в банківській справі − найважливіше питання, і власники банків не можуть ховатися за тяганиною з процедурами.
Дуже добре, що НБУ робить кроки для розкриття власників всіх банків. Але потрібно визнати: це провина саме НБУ, що досі ця інформація не розкрита. Є такі банки, де прихованими залишаються близько 10% акціонерів. За цими 10% можуть ховатися чиновники. Тому що ці 8-10% могли бути вдячністю якомусь політику за сприяння
Роман Шпек, Рада НБУ
«Дуже добре, що НБУ робить кроки для розкриття власників всіх банків. Але потрібно визнати: це провина саме НБУ, що досі ця інформація не розкрита», − підкреслює Шпек. Він зазначає, що є такі банки, де прихованими залишаються близько 10% акціонерів. «За цими 10% можуть ховатися чиновники. Тому що ці 8-10% могли бути вдячністю якомусь політику за сприяння. НБУ хоче докопатися до правди, і вони докопаються», − переконаний Роман Шпек.
За словами опитаних Forbes банкірів, проблема приховування бенефіціарів актуальна для 3-4 груп банків за розміром активів. З вигодонабувачами великих і найбільших банків ситуація більш-менш зрозуміла. У цих категоріях питання можуть викликати лише кілька установ, значна частина яких контролюється неназваними приватними міноритаріями.
У категоріях «середніх» і «малих» все частіше зустрічаються банки, у структурі капіталу яких власники істотної участі відсутні зовсім. «Перш за все вимоги щодо прозорості стосуються тих банків, які не є публічним товариством. Хто не котирується на IPO, наприклад, у кого складна структура акціонерного капіталу, − розповідає голова наглядової ради банку «Національний кредит» Андрій Оністрат. – Багато хто ховається за нерезидентами і офшорами, в яких закриті реєстри. Це досить поширене явище, і стосується 30-40 банків точно».
За даними ПроФінБанку, кінцевими бенефіціарами установи є подружжя Тумовс
Красномовним прикладом того, а хто ж насправді зацікавлений у розкритті інформації, служить історія з ПроФінБанком. Нагадаємо,Forbes 16 січня писав про те, що банк пов’язаний із власниками банку-банкрута CityCommerceBank, а саме − Рейнсом Тумовсом, у фінансовій історії якого було кілька банківських банкрутств. Також серед власників ПроФінБанку − дружина Тумовса. Незабаром після виходу статті Forbes у ПроФінБанк ввели тимчасову адміністрацію. І на сайті НБУ чомусь з’явилася інформація про власників цього банку на 1 квітня 2014 року, без вказівки кінцевих бенефіціарів. Тоді як сам банк вказував, хто є власником.
«НБУ може отримувати інформацію тільки про власників істотної участі в банку: 10% і більше. Дуже часто, щоб не надавати інформацію, пакети просто «дробляться», − пояснює це явище Михайло Гончарук.
Таким чином, наприклад, вчинили власники банків «Юнісон» і «Неос». Не вигадуючи нічого зайвого, вони розбили структуру власності на 11-13 частин, на кожну з яких припадає менше 10% акцій.
Однак екс-член наглядової ради НБУ Василь Горбаль стверджує, що труднощів із розумінням справжніх власників більшості гравців ринку в НБУ вже давно немає. «Аудиторські компанії розкривають кінцевих бенефіціарів будь-якого серйозного банку, який проходить аудит. Проблема може бути на рівні дрібних банків, які з’явилися в період з 2010 по 2013 рік − так званих «банків Сім’ї», − каже банкір.
При цьому головним стають не стільки особистості бенефіціарів, скільки виконання нормативу сукупного кредитування інсайдерів (Н10), значення якого не має перевищувати 30% статутного капіталу. «Якщо банк не порушує цей норматив і його проблеми пов’язані виключно з економічною ситуацією в країні − це одна ситуація. Але якщо він давно захопився кредитуванням інсайдерів і операціями з ними (є банки, у яких він дорівнює 60% і 80%), про ці випадки необхідно говорити публічно», − вважає Горбаль.
НБУ опублікував дані про власників ПроФінБанку на 1 квітня 2014 року – без кінцевих бенефіціарів
Напередодні Нового року голова Нацбанку пообіцяла жорсткі санкції тим банкам, які не нададуть до кінця грудня інформацію про своїх кінцевих бенефіціарів, але законодавчо її попередження не було закріплено. Наталія Ульянова не розраховує на значний фідбек з боку банків. «Поки що всі чекають закінчення періоду подання документів про бенефіціарів (25 травня) і дивляться на інших. Активного подання інформації немає», − констатує вона. Заяви керівництва НБУ експерт вважає лише додатковим закликом до банків розкривати бенефіціарів нарівні з іншими юрособами. Тобто, відповідно до вимог FATF, для країни із загрозою тероризму мова йде про досить глибокий аналіз розкриття.
Щоправда, сам же банківський сегмент чинить опір розкриттю. Не секрет, що і голова НБУ Валерія Гонтарева пов’язана з банком − до призначення на цей пост вона багато років працювала з фінансовими потоками українських олігархів і банкірів, і частково може представляти банківське лобі.
Так, з групою ICU, якою раніше керувала перший банкір країни, пов’язаний банк «Авангард». На сайті НБУ у власниках цього банку Валерія Гонтарева не значиться.
Там же кожен бажаючий може знайти дані про власників банків, але інформація ця не завжди повна. Хоча, щоб розкрити інформацію, багато часу не потрібно − достатньо політичної волі та бажання глави НБУ. Адже введенням консолідованого нагляду влада займається вже з десяток років.
Василь Горбаль вважає, що «розкриття інформації невигідне, якщо бенефіціарами є державні чиновники. Хоча саму інформацію визначити просто. Викликають голову правління і голову наглядової ради, з ними проводять співбесіду в НБУ. Форма цієї співбесіди індивідуальна. Пояснюють: якщо банк хоче мати звʼязки з НБУ в плані підтримки ліквідності, рефінансування і так далі, розкрити власників необхідно».
Роман Шпек резюмує, що суспільство зобов’язане знати власників банків, «тому що доступність і відкритість цієї інформації − це один з елементів відкритого та демократичного суспільства, а також − подолання корупції».
Деякі банки,
про чиїх власників, на думку Forbes,
НБУ міг би надати більше інформації
ПроФінБанк
Авангард
Дельта Банк
Експрес Банк”
Надра Банк, чого чекати?
Журнал Forbes опублікував статтю “Акціонери відмовилися вливати капітал у банк «Надра»”
Чого ж чекати від банку Надра? Про це описали два автори журналу Forbes Маргарита Ормоцадзе та креативний продюсер департаменту журналістських розслідувань “1+1”, редактор програми “Гроші” Олександр Дубинський:
“Акціонери відмовилися вливати капітал у банк «Надра»
НБУ и Дмитрий Фирташ решают, что будет с банком, и при чем тут «озимое поколение»
3 лютого 2015 року, відбулися збори акціонерів банку «Надра». На ньому мали затвердити додаткову емісію банку в розмірі 5,5 млрд гривень, після чого статутний капітал повинен був скласти 9,39 млрд гривень. Forbes раніше вже повідомляв про можливе введення Тимчасової адміністрації в банк за підсумками засідання правління НБУ в найближчий четвер.
«На сьогоднішніх зборах результати підписки затверджені не були. «Проти» голосували 100% учасників зборів», − повідомили вчора Forbes. Оскільки позачергові збори акціонерів можуть бути призначені за законом не раніше ніж через місяць, ситуація наразі така: або НБУ буде затягувати рішення щодо банку, або в «Надра» буде знову введено тимчасову адміністрацію, або установу спробують націоналізувати. Головне питання: чому оплачувати борги головного акціонера має держава − залишається без відповіді.
У розвинених країнах на заразок США, з чиїми експертами радиться Валерія Гонтарева, через неплатежі населенню питання з банком вирішується за 1-2 дні. У акціонера конфіскують майно, у банку змінюється акціонер, і всі платежі проводяться вчасно − люди взагалі не відчувають, що їхні депозити десь «застрягли». Чому Валерія Гонтарева не може вчинити цивілізовано по відношенню до українських вкладників, хоча б на прикладі банку «Надра», або інших проблемних активів?
Фото УНІАН
На вчорашніх зборах були присутні, в тому числі, представники Центрогаз Холдинг GMBH,власника 89,9% пакета акцій банку. Саме ця австрійська компанія пов’язана з Дмитром Фірташем, який у свою чергу асоціюється з Семеном Могилевичем − останній входить у ТОП-10 найбільш небезпечних осіб, яких розшукує ФБР через відмивання грошей і шахрайство.
Як раніше писав Forbes, за даними ФБР, Фірташ входив до групи осіб, яким ставилася в провину корупційна спроба взяти під контроль титанові підприємства в Індії. Під заставу в розмірі близько $174 млн Фірташа випустили, але перебувати він мусить на території Австрії.
Ні в банку Надра, ні в пресс-службі не змогли відповісти на питання про те, як далі будуть розвиватися події. Цим Дмитро Фірташ відрізняється від інших власників банків, які переживають проблеми. Наприклад, і Олег Бахматюк (VAB Bank), і Микола Лагун («Дельта»), і Вадим Новинський (банк «Форум») виступали перед громадськістю та вкладниками, доносячи до людей свою позицію.
У банку проблеми з платежами, зокрема, за даними Forbes − з виплатою зарплат.
За даними Forbes, зараз тривають активні переговори між представниками Дмитра Фірташа і Національним банком. Втім, на стадії активних переговорів знаходяться й інші фінустанови з групи найбільших − наприклад, банк «Фінанси та кредит»Костянтина Жеваго (8 позиція урейтингу найбагатших Forbes, статки − $1,1 млрд), і банк «Дельта» Миколи Лагуна(57 місце в списку найбагатших, статки − $133 млн).
Суть переговорів зводиться до того, чи хочуть власники банків докапіталізувати свої установи зі своєї кишені. Зазначимо, що в цивілізованих країнах подібні питання взагалі не затягуються − там у разі проблем із виплатами у банку відбувається конфіскація інших активів акціонера-невдахи для розрахунку з громадянами. Українські ж НБУ, Кабінет Міністрів і Адміністрація президента продовжують переговори з олігархами, замість того, щоб розрахуватися з громадянами. Однак на виправдання нинішньої влади слід визнати, що подібний вибірково-клановий підхід був притаманний усім каденціям українських можновладців.
До речі, про клановість. У Дмитра Фірташа пояснюють, що ситуація з банком пов’язана зі спробою ворожих кланів заволодіти іншими активами групи. Зокрема, серед активів олігарха – такі цікаві об’єкти, як черкаський «Азот», концерн «Стирол» у Горлівці, Запорізький титано-магнієвий комбінат, бізнес-центр «Парус», «Арена-сіті», а також телеканал «Інтер», активи в Естонії та інші підприємства. Зазначимо, що деякі з цих підприємств уже неодноразово змінювали власників у результаті переділів.
Отримати офіційні коментарі від групи не вдалося: ні в банку «Надра», ні в пресс-службі Дмитра Фірташа не змогли відповісти на запитання про те, як далі розвиватимуться події. Цим Дмитро Фірташ відрізняється від інших власників банків, які переживають проблеми. Наприклад, і Олег Бахматюк (VAB Bank), і Микола Лагун («Дельта»), і Вадим Новинський (банк «Форум») виступали перед громадськістю та вкладниками, доносячи до людей свою позицію.
Статки Фірташа Forbes оцінював у $400 млн – у списку найбагатших Forbes бізнесмен посідав 19-те місце. При цьому, за інформацією Forbes, Фірташ, спілкуючись з НБУ через своїх посередників, передав, що не може виконати вимог щодо капіталізації банку, оскільки вільні кошти направив на купівлю 29% акцій медіагрупи «Інтер», які належали ВАТ «Первый канал» (Росія). Group DF заплатила за них $100 млн.
В НБУ вважають, що позиція акціонерів банку «Надра» пов’язана з бажанням «натиснути на власників великих вкладів», яким запропоновано взяти участь у додатковій емісії акцій банку шляхом конвертації депозитів. Зокрема, мова може йти про конвертацію поточних рахунків компанії Cargill, а також низки аграрних компаній і ритейлерів. Активна інформаційна кампанія про введення в «Надра»
Коли банк «Надра» перестав виплачувати кошти вкладникам у 2008–2009 роках, а в банк було введено тимчасову адміністрацію в особі Валентини Жуковської, Гіленко розміщував у соціальних мережах свої фотографії з екзотичних риболовель на яхтах у теплих країнах. До речі, про Жуковську. Свого часу вона балотувалася в парламент за списками «Команди озимого покоління» Інни Богословської та Валерія Хорошковського. Разом із Жуковською в списках «Озимого покоління» на парламентських виборах 2002 року був ще один банкір – Микола Лагун
тимчасової адміністрації пов’язана з таким тиском.
«Позиція Фірташа така: або ми рятуємо банк разом, або я допущу введення тимчасової адміністрації», – каже співрозмовник видання у стінах банківського регулятора.
За його словами, Фірташу вдалося вилучити з Нацбанку особисту гарантію під кредит рефінансування в обсязі 5 млрд грн і замінити його на «забезпечення у вигляді цінних паперів і активів». Крім того, останніми місяцями велася активна робота зі «зниження впливу введення тимчасової адміністрації в банк на компанії, пов’язані з паном Фірташем».
Нагадаємо, що банк «Надра» вже перебував під опікою тимчасової адміністрації під час кризи 2008–2009 років. Напередодні кризи банк використовували для низки брудних операцій, зокрема з виведення коштів рефінансування в розмірі близько 1 млрд гривень від Державної іпотечної установи. Після кризи банк викупив Дмитро Фірташ. Як і колишній власник банку, Ігор Гіленко (якого розшукує Інтерпол), Фірташ у багатьох асоціюється з проросійськими колами.
Також згадаймо, що коли «Надра» перестав виплачувати кошти вкладникам у 2008–2009 роках, а в банк було введено тимчасову адміністрацію в особі Валентини Жуковської, Гіленко розміщував у соціальних мережах свої фотографії з екзотичних риболовель на яхтах у теплих країнах. До речі, про Жуковську. Свого часу вона балотувалася в парламент за списками «Команди озимого покоління» Інни Богословської та Валерія Хорошковського. Разом із Жуковською у списках «Озимого покоління» на парламентських виборах 2002 року був ще один банкір – Микола Лагун. У цьому світлі зрозуміло, чому банки «Надра» та «Дельта» вважають взаємопов’язаними, про що Forbes писав раніше”
Як створити сайт безкоштовно на WordPress?
Як створити сайт безкоштовно на WordPress?
Як я вже говорив, для створення сайту нам потрібен хостинг.
Хостинг я вибрав Хостингер, перевагою було те, що у них безкоштовний тариф на два гіга. Так виглядає сайт:
Проходимо процедуру реєстрації, можна зареєструватись через аккаунт гугла, чи контакту і пітверджуєм реєстрацію на пошті.
Після реєстрації вибираємо тариф (хостинг аккаунт): безкоштовний, преміум, бізнес
Я вибрав безкоштовний так, як вважаю, що для мого сайта для початку і цього достатньо.
Після чого реєструємо домен чи безкоштовний субдомен, можна вибрати безкоштовний субдомен а потім прив’язати його до свого основного домену.
Заходимо на свій новостворений хостинг-аккаунт, перед нами відкриється така панель управління аккаунтом:
На ній нам потрібно знайти базу даних MySQL та файловий менеджер, з ними нам доведеться працювати.
Далі з офіційного сайту завантажуємо вордпрес на свій робочий стіл. Зберігаємо його у файловий менеджер на хостингу, в папку public html. Для цього відкриваєм папку public html і в меню нажимаємо кнопку закачати, вибираємо закачати архіви, знаходимо наш архів на робочому столі вибираємо і нажимаємо готово, після чого в папці public html відобразяться файли з нашого архіву.
Далі переходимо до бази даних, війшовши в базу даних вводимо ім’я бази, ім’я користувача та пароль і нажимаємо кнопку створити, в базі даних MySQL наша база відображається в списку баз даних.
Тепер нам необхідно зв’язати нашу базу даних з завантаженим вордпресом. Для цього переходимо в файловий менеджер знаходимо файл wp-config-sample та редєм, у цьому вихідному коді ми знаходимо слова: “database_name_here, user_name_here, password_here, localhost ”
і по черзі змінюємо їх на “ім’я бази даних, ім’я користувач, пароль, адрес сервера”
після цього трохи нижче знаходимо посилання “https://api.wordpress.org/sekret-key/1.1/salt” копіюєм його
вставляєм в новій сторінці браузера
коди ключів, що появилися копіюємо та замінюємо ними у вихідному коді ключі.
Після чого зберігаємо наш файл і змінюєм його назву з wp-config-sample.php на wp-config.php ще раз зберігаємо. Тоді переходимо на наш хостинг аккаунт та нажимаєм на посилання нашого сайту.
Ура, все готово!
Залишилось лише налаштувати сайт за допомогою знаменитого п’ятихвилинного налаштування сайту вордпрес!!!
Як встановити соціальні кнопки?
Соціальні кнопки.
Для встановлення соціальних кнопок можна використати плагін, але плагін не завжди добре впливає на роботу сайта тому краще використовувати скріпти там? де їх можна використати. Для встановлення соціальних кнопок можна використати сайт http://share.pluso.ru/ на ньому можна згенерувати кнопки різного розміру, кольору з лічильником чи без. Копіюємо згенерований код та вставляємо на сторінках свого сайту. В мене все працює, пробуйте:))
Так виглядає сайт плюсо:
Як заробити на Google Adsense гроші?
Як заробити на Google Adsense гроші?
Якщо Ви початківець, і вже створили собі сайт або блог, то напевно тепер можете задатися таким питанням: як заробити на Google Adsense? Вас, звичайно ж, цікавлять способи заробітку в інтернеті і є бажання монетизувати свій сайт.
Одним з перспективних способів вижити максимум прибутку зі свого сайту є розміщення тематичної контекстної реклами. З її допомогою, якщо до справи підійти грамотно, можна буде отримувати хороший дохід і тим самим збільшити сімейний бюджет.
Чому саме Гугл Едсенс?
Google Adsense приймає в свою систему творців сайтів зі всього світу, у тому числі з України та країн СНД. Які суми можна заробити на Google Adsense, залежить насамперед від вас самих. Мінімальна вартість кліка становить $ 0.01, максимальна може іноді бути і кілька доларів. Вам будуть нараховуватися гроші за кожен клік з розміщеною на сайті контекстної реклами Google AdSense. Для того щоб отримати максимальний дохід, слід всі оголошення розміщувати найбільш оптимально. В Google Adsense з цього питання можна знайти рекомендації і почитати правила роботи з контекстною рекламою.
Сайти деяких популярних (в основному пов’язаних з комерцією) тематик приносять більший дохід, тому що ціна кліка з реклами у них вище. Це сайти, присвячені темі нерухомості, бізнесу, автомобільні сайти і деякі інші. Відразу хочу Вас попередити: ні коли не накручуйте кліки на своєму сайті і не просіть про це ні кого зі своїх знайомих. Таких халтурників Google Adsense відразу розпізнає і припиняє з ними всі стосунки!
Отримати зароблені з контекстної реклами гроші можна чеками, які компанія Google Adsense буде висилати вам поштою. Переведення в готівку таких чеків виробляють багато банків.
Як можна заробити більше грошей?
Деякі інтернет підприємці по такому способу заробітку мають свої секрети і розробили свої технології. Ось один з таких секретів: насамперед, знайдіть прибуткову та цікаву для вас нішу, в якій найбільше платять за клік з контекстної реклами Google AdSense. Постарайтеся дізнатися, за які ключові слова ціна кліка вище. В Інтернеті є сайти, які розміщують таку інформацію. Знайти такі сайти, Ви зможете через пошукові системи і тоді отримаєте відповідь на своє питання: як заробити на Google Adsense?
Після реєстрації в Google Adsense, Вам слід зайти в свій аккаунт, скопіювати код рекламних оголошень, і розмістити його на сторінках свого сайту. Потрібно почекати деякий час, поки відбудеться активація оголошень (співробітники Google AdSense вручну перевіряють кожен сайт) і контекстна реклама почне працювати.
Якщо ви хочете заробляти гідні суми на Google Adsense то, можна створити не один сайт необхідної тематики, а декілька і тим самим підняти свій заробіток. Буде більше сайтів – буде більше Ваша прибуток!
А тут я вам даю маленьку підказку: всі створені сайти можна розмістити на одному домені, створюючи піддомени і таким чином заощадити значну суму грошей. Свій сайт оптимізуйте під пошукові запити, розкрутіть його, і кількість відвідувачів значно збільшиться. Тоді Ви зможете мати необхідний трафік на свої ресурси, що прямим чином відіб’ється на заробітку.
Як заробити гроші на сайті?
Як заробити гроші на сайті?
Набридло постійно працювати на когось, щодня відчувати стрес і отримувати за все це сущі копійки? Розвиток Інтернету в наш час дозволяє заробляти через Глобальну Мережу абсолютно вільно, в достатній кількості і без особливої напруги сил і ресурсів.
Крім того, це можна робити, не виходячи з квартири, не відриваючись, так би мовити, від домашніх справ, і затрачати на все лише 4-5 годин на день.
Які є способи заробітку в інтернеті?
Заробляти гроші за допомогою інтернету можна багатьма способами. Є варіант зареєструватися на біржі статей і писати або переказувати чужі статті за гроші. Спочатку за копійки, потім, якщо у Вас дійсно є талант, зможете заробляти і реальні для життя гроші. Але все це довго, клопітно, і, повторимося, не в кожного є здібності до написання.
Можна грати в онлайн-казино, проте це скоріше загрожує втратами, ніж виграшем. Те ж можна сказати і про букмекерські контори.
Який спосіб заробити в мережі найкращий?
Оптимальний варіант для отримання прибутку через Інтернет – створення власного сайту. Це може бути блог, інтернет-магазин, просто інформаційний портал. Створити зараз інтернет-портал нескладно, достатньо сплатити невелику вартість за надання хостингу та домену хост-провайдеру. Можна, звичайно, вибрати і безкоштовного провайдера, але це може відбитися на якості роботи сайту, обслуговування сервера, і, якщо раптом виникнуть проблеми, то ніякої гарантії, що Вам оперативно прийдуть на допомогу, немає.
Метою створення веб-сайту є заробіток, причому, якщо його постійно підтримувати в актуальному стані і регулярно проводити пошукову оптимізацію для знаходження Вашого сайту в перших рядах Яндекс, Гугл та інших, то є шанс заробити 1500 доларів щомісяця. А якщо, згодом підняти не один, а кілька сайтів, то нескладно підрахувати, що дохід становитиме досить пристойну суму. Плюс відсутність грошових витрат на дорогу до роботи, та й обід не вдома в наш час теж коштує грошей, істотно знижують регулярні витрати.
Що потрібно для отримання прибутку з сайту?
Для того, щоб отримати прибуток з веб-сайту, необхідно грамотно його організувати, щоб відвідувачам не різав очі колір, було зручне оформлення, та й інформативність була на високому рівні. Тоді користувачі будуть частіше повертатися для пошуку рішень своєї проблеми, або для продовження дискусії, спілкування або інших цілей саме на ваш сайт. А це суттєво підвищить його відвідуваність.
Отже, найголовніше, що забезпечить нам дохід – велика і регулярна відвідуваність веб-порталу. Для того щоб грошики капали в ваш гаманець, на сайті необхідно організувати рекламу, але так, щоб не перевантажити сторінку і не дратувати користувачів. Залежно від кількості заходять на сайт людей рекламодавець пропонує ціну за перегляд своєї реклами.
Як я можу заробити гроші на сайті?
Існує два способи заробити гроші зі своїм сайтом: перенаправлення пошукових запитів з нього на рекламні або банерні портали, партнерські програми і т.д., або продаж рекламного місця. Перший варіант передбачає контекстну рекламу і банерні мережі. Під контекстною рекламою мається на увазі, що Ви розміщуєте на сторінках свого порталу активні посилання, відповідно до його напрямом, переходячи за якими користувач потрапляє на сторінку рекламодавця.
У другому випадку, на сторінці вішається рекламний банер, за перегляд якого і платяться гроші. Але банерний шлях має сенс, коли число відвідувачів сайту досить велика, щоб забезпечити більш сотні тисяч переглядів, бо ціна перегляду банеру не дуже висока.
Продаж рекламного місця – максимально простий варіант. Тут досить того, щоб Ваш портал був проіндексований в пошукових системах, і, навіть якщо його авторитетність прагне до нуля, він все одно принесе дохід близько 50 гривень за місяць. Ну а якщо ви постійно будете оновлювати інформацію на сторінках, проводити SEO-оптимізацію, чим значно збільшите показники ТІЦ і PR для сайту, то зможете заробляти на продажі рекламного місця або місця під посилання від $ 1000.
Не очікуйте миттєвого прибутку відразу після створення сайту, спочатку постарайтеся домогтися високих місць в пошукових системах, регулярно актуалізується вміст і проводите заходи по SEO. На отримання більш-менш істотного доходу може піти від 3-х до 6-7-ми місяців, але згодом ви зможете заробляти гідні гроші, не встаючи з домашнього крісла і витрачаючи зовсім небагато часу на це, а всі матеріальні витрати зведуться до оплати домену та хостингу.
Лічильник відвідуваності
Лічильник відвідуваності
Лічильник відвідуваності — сервіс, призначений для зовнішнього незалежного вимірювання відвідуваності сайтів.
Зазвичай лічильник складається з двох частин:
1.код, який розміщується на сторінках сайтів-учасників для збору даних;
2.рушій, який підраховує отриману інформацію і надає її у вигляді статистичного звіту.
Лічильник може виступати в ролі рейтингу, сортуючи сайти по відвідуваності. Крім того, лічильник може використовуватися для створення каталогу сайтів, оскільки рейтинги зазвичай тематично структуровані.
Нерідко лічильники також використовуються як аудит власної статистики для рекламодавців.
Статистика відвідувань може також вестися на підставі аналізу серверних журналів за допомогою спеціальних програм.
Деякі популярні лічильники
Лічильник Google Analytics від компанії Google, проводить повний аналіз аудиторії та міжсайтових переходів. Дуже популярний у зв’язку з тим, що не вимагає розміщення власного банера на кожній сторінці сайту.
Яндекс.Метрика від компанії Яндекс — невидимий лічильник, звіти оновлюються кожні 5 хвилин. Аналізує рекламний трафік, конверсії, будує інтерактивні карти шляхів користувачів по сайту. Доступні звіти по статі та віку відвідувачів сайту. Надає безкоштовний моніторинг доступності сайту, з можливістю відправлення повідомлень по SMS. Усі звіти доступні за довільний період.
Лічильник рейтингу Bigmir)net вважається авторитетним і популярним лічильником і рейтинговою системою в уанеті. Надає можливість перегляду так званої глобальної статистики — статистики всього уанету у відкритому доступі.
Spylog вважається вельми просунутим лічильником у світі. Збирає максимальну кількість даних, генерує сотні різних звітів.
Лічильник компанії LiveInternet.ru дуже популярний, надає різноманітні види звітів. До квітня 2013 року інтерфейс сервісу вже переведений на 17 мов (в тому числі українська). Так само, як і SpyLog, надає можливість перегляду так званої глобальної статистики — статистики всього рунету чи уанету у відкритому доступі.
Рамблер вважається авторитетним і популярним лічильником і рейтинговою системою в рунеті. Виконує функцію незалежної системи аудиту в рунеті. Але з точки зору повноти наданих звітів цей лічильник програє своїм конкурентам.
Система Інтернет-статистики HotLog надає лічильник відвідувань, вважається зручним і простим, одночасно надаючи велику кількість статистичних звітів, необхідних для власника сайту і маркетолога. Система постійно розвивається і доповнюється невеликими сервісами, наприклад, моніторинг сайту. Серед сайтів-учасників створений рейтинг. Висока швидкість обробки, зведена статистика відвідуваності вважається в режимі онлайн, докладні статистичні звіти генеруються за добу
Банкрутство компанії «FOREX MMCIS group»
MMCIS припинив виплати – так, це правда і про це можна прочитати на їхньому основному сайті.
Ось звернення президента компанії:
” Шановні клієнти компанії!
Сьогодні мені дуже непросто говорити це, але я змушений зробити цю заяву.
КОМПАНІЯ MMCIS припиняє свою роботу!
Незважаючи на те, що мені і всім, хто залишився вірним компанії, хотілося іншого, ми були змушені піти на цей крок, у зв’язку з тим, що в компанії закінчилися ресурси, щоб забезпечувати її роботу технічно.
У нас просто немає грошей, щоб фінансувати відділ клієнтської підтримки, технічний і фінансовий департамент, тому як доходи компанія не отримує вже кілька місяців, а її власні гроші були повністю витрачені за цей час.
Левова частка активів нашої компанії була захоплена і привласнена третіми особами.
Фактично такі компанії, як «Гроші Онлайн» просто вкрали гроші наших клієнтів і заблокували нашу роботу.
У даній ситуації нам не залишається нічого більше як перевести розгляд цього питання до правоохоронних органів та суду.
Ми зі свого боку зробили все, що могли, щоб повернути викрадені гроші, однак зараз можна констатувати, що без допомоги правоохоронців ми не впораємося.
Про хід розслідування і всіх наших кроків, спрямованих на повернення викрадених коштів, ми будемо інформувати всіх клієнтів в стрічці новин на цій сторінці, а також в наших офіційних групах в соц. мережах.
Сьогодні, разом з цією заявою, в стрічці новин я публікую подану нами заяву в Генеральну Прокуратуру і її номер.
Ця заява і є нашою боротьбою – боротьбою за правду і справедливість! Я прошу кожного з Вас підключитися до цієї боротьби і надати докази слідству, які є у Вас на руках. Чим більше квитанцій про оплату в рамках цієї справи ми надамо, тим легше буде повернути захоплені кошти.
Як тільки викрадені кошти будуть повернуті в компанію, ми тут же перерахуємо їх Вам, крім цього, як я писав раніше, за допомогою процедури «чарджбек» Ви можете повернути свої гроші безпосередньо на свій рахунок.
На сьогоднішній момент у MMCIS недостатньо коштів, щоб розрахуватися за своїми зобов’язаннями, у зв’язку з чим компанія починає процедуру банкрутства. Про процедуру банкрутства ми також будемо інформувати Вас на цьому сайті.
Також ми плануємо звернутися, для відшкодування фінансових втрат компанії та повернення викрадених коштів, до суду. Про хід судового розгляду ми також будемо Вас інформувати.
Стратегічно ми плануємо в будь-якому випадку відновити роботу компанії. Сподіваємося, що це відбудеться після того, як правоохоронні органи допоможуть нам повернути викрадені гроші.
Крім цього, ми будемо працювати над паралельними кроками, спрямованими на пошук рефінансування та продажу компанії, що дозволить нам виконати свої зобов’язання перед кредиторами.
Зараз навколо нашої компанії багато провокацій і багато неправди, у зв’язку з чим я хочу заявити, що наша компанія завжди працювала чесно! Керівництво компанії та її співробітники не привласнювали собі грошей клієнтів і не порушували закон – всі гроші, що були під контролем компанії, були виплачені назад людям або вкрадені посередниками.
Я контролював всі аспекти роботи компанії, в тому числі і фінансові, тому я готовий особисто підтвердити це і відповісти за чесність роботи своїх підлеглих і за все, що відбувалося в компанії.
Я заявляю, що компанія призупинила свою роботу виключно через злочинні дій третіх осіб, які спочатку влаштували на компанію піар-атаку, а потім і просто захопили її кошти, позбавивши компанію теоретично можливості продовжити роботу.
У нас на руках дані та документи, що підтверджують факти захоплення коштів клієнтів. За нами правда – ми не порушували закон, а значить, питання лише часу, коли все стане на свої місця і всі побачать справжній стан справ.
Усі докази, які у нас на руках, ми будемо передавати в правоохоронні органи і чекати вже від них вердикту щодо ситуації навколо компанії.
Мені дуже шкода, що так сталося. Мені шкода, що багатьом така ситуація створила ряд труднощів, але я вірю, що ми подолаємо це, і MMCIS відродиться.
Спасибі всім, хто вірив у нашу компанію, і тим, хто продовжує вірити в неї. Спасибі всім нашим співробітникам, які довгі роки чесно працювали на благо компанії і жили заради неї. Бачить Бог, що ми закладали в роботу MMCIS тільки позитивні цілі і вели роботу чесно.
З найкращими побажаннями та повагою до Вас,
Президент компанії “FOREX MMCIS group”
Роман Комиса”
Дві новостворені компанії поторгуються за нафтогазові площі України
ТОВ “Авантаж Енерго” і ТОВ “Слобіднафта” ( Київ) допущені до торгів з продажу спецдозволів на Біличівську і Лосіщанську нафтогазоносну площу (Полтавська і Сумська обл.) 12 листопада, повідомляє прес-служба Державної служби геології та надр України (Держгеонадр) .
“Авантаж Енерго” і “Слобіднафта” засновані в жовтні 2014 року, власник першої – компанія “Маркотекс Ресорсіс Інк” (Сейшели), другий – “Ентервейл Еллайенс Корп” (Панама).
В свою чергу за Підгірцівську нафтогазоносну площу (Львівська область) на конкурсом 12 листопада буде боротися ТОВ “Геологічне бюро“Львів” та ТОВ “Георозвідка” (Львів).
Геологічне бюро “Львів” контролює український бізнесмен Зіновій Козицький. В свою чергу “Георозвідка” заснована Юрієм Неспляком, який раніше обіймав посади головного геолога в компаніях “Трубопласт” і “Горизонти” Зеновія Козицького.
Як повідомлялося, Держгеонадр спочатку планувало виставити на аукціон 12 листопада п’ять нафтогазоносних площ у Львівській, Полтавській і Сумській областях. Однак за трьома площами достатня кількість заявок отримано не було.