Виготовлення сендвічів.

Один сендвіч зараз коштує від 15 грн. якщо мати двадцять точок і кожного дня продавати по 20 сендвічів то можна за місяць заробити 180000 тисяч гривень, а за рік 2000000 гривень!!!

В наш час все більше людей надають перевагу швидкому

харчуванню і сендвіч один із перспективних методів швидкого перекусу, так як це швидко, смачно і корисно,

плюс на упаковці є термін придатності на відміну від всіляких

випічок чи хот догів.

У чому перевага сендвічів перед іншим фаст-фудом:

  • Сендвічі продаються в упакованому вигляді, тому викликають більшу довіру покупців і при споживанні не бруднять руки;
  • Продавати сендвічі можна самими різними способами, від продажу на місці

           приготування, до реалізації через вендингові автомати чи доставка по  

           перспективним точкам;

  • Ціна сендвіча нижче, ніж наприклад шаурми або гамбургера,

           значить бутерброд доступний для ширшого кола споживачів.

   Реєстрація діяльності.

Для здійснення діяльності достатньо зареєструвати фізичну

особу-підприємця, проте в окремих випадках доцільніше відкрити

юридичну особу.

  Приміщення.

Для організації виробництва потрібно приміщенні площею від 50 м2.

Оренда такої площі передбачає щомісячні постійні витрати від 5 тис.

гривень в залежності від регіону. Важливо зауважити, що не будь-яке приміщення підійде. Так як це виробництво продуктів харчування, контролюючі органи

у вигляді СЕС висувають особливі вимоги до таких підприємств.

Так, висота стель у виробничому цеху повинна бути не менше

3 метрів, стіни повинні бути побілені, обов’язкова наявність

витяжної вентиляції, постійного водопостачання.

  Технологія виробництва.

Технологічний ланцюжок виробництва сендвічів виглядає так:

випічка або закупівля хліба та нарізка, підготовка та

нарізка овочів, підготовка та нарізка м’яса, риби,

наповнення сендвічів начинкою, упаковка та наклейка етикеток.

  Персонал.

Як і в будь-якому харчовому виробництві тут необхідно створити

штат кваліфікованих фахівців. Залежно від масштабів

виробництва знадобиться працевлаштувати наступних працівників:

  • Технолог;
  • Пекар;
  • Пакувальник;
  • Кухар;
  • Різноробочий;
  • Бухгалтер;
  • Менеджер по збуту, водій;
  • Охоронець.

Загальний фонд оплати праці такого колективу складає не менше 40 тисяч гривень на місяць.

Плюс відсоток від даного фонду необхідно

відраховувати до соціальних фондів (ПФ і ФСС).

Розглянемо список необхідного обладнання для виробництва бутербродів.

  1. Установка міні-пекарні для випічки хліба.

Дане обладнання не знадобиться, якщо буде

закуповуватися готовий хліб (за домовленістю з пекарнею).

Однак переваги власної пекарні будуть полягати в тому,

що можна буде контролювати весь виробничий

процес, самостійно формувати асортимент і смакові

якості продукції. У список устаткування

для випічки хліба входять:

  • борошнопросіювач;
  • дозатор води;
  • розстоєчні камера;
  • ротаційний шафа;
  • візки, форми для хліба.

Вартість комплекту обладнання для міні-пекарні

починається від 70 тис. грн.

  1. Обладнання для нарізки шматків хліба.

Ціна хліборізки починається

від 30 тис. грн.

  1. Робочі столи, на яких оператори закладають начинку

в нарізані шматки хліба і формують готовий сендвіч.

В якості начинки використовуються

м’ясо, риба, ковбаси, гриби, сир, овочі і т.д.

  1. Обладнання для упаковки готових сендвічів.

Даний процес може здійснюватися як в

ручну, що істотно знизить стартові вкладення,

але збільшить в наступним постійні

витрати на оплату праці або ж купується термоформувальна

машина для упаковки

сендвічів, але коштують такі лінії від 400 тис.грн і

всерівно має бути присутній

оператор якому доведеться платити. Тому вибір

автоматизувати даний процес

чи ні, залежить від розміру інвестицій у бізнес,

запланованого обсягу виробництва і т.д.

  1. Зберігання готової продукції та інше обладнання.

Для зберігання готової продукції необхідно придбати холодильну камеру. До іншого обладнання, яке необхідне для

виробництва відносяться: ножі, ваги товарні, стелажі, овочерізки, мийні ванни,

дошки обробні і т.д.

Також слід придбати як мінімум один автомобіль,

для доставки продукції до точок

реалізації. З часом потрібне придбання декількох авто,

так як доставку продукції в торгові точки необхідно

здійснювати щодня, адже бутерброди продукт швидкопсувний.

Доставку готових сендвічів починають з ранку,

а максимальна кількість торгових точок на один маршрут не більше 50.

Разом початкові витрати на старт проекту в декількох варіантах:

  1. Найдорожчий варіант з повним комплексом устаткування і автоматизацією

виробничих процесів починаючи від випічки хліба,

закінчуючи упаковкою сендвічів – інвестиційні

вкладення від 800 тис. грн. Такий цех здатний

випускати більше 5000 од. продукції за зміну. Сюди ж

входить створення власного автопарку для доставки

сендвічів до точок реалізації.

Великі інвестиції передбачають великі обсяги

виробництва і охоплення регіональних

ринків збуту;

  1. Варіант з власної міні-пекарнею – від 100 тис.грн.

Передбачається, що весь

виробничий цикл буде обслуговуватися робітниками (ручною працею),

починаючи від випічки хліба, закінчуючи упаковкою продукції та

доставкою до точок реалізації на

власному авто. Даний варіант розрахований на невеликі

обсяги виробництва – до 500

сендвічів на день.

  1. Найдешевший варіант із закупівлею готового хліба – 50 тис. грн. Це найдешевший варіант запуску проекту. Виробничий процес буде повністю обслуговуватися ручною працею без автоматизації. Випічка хліба буде здійснюватися за договором зі сторонньою

організацією. Плюсом цього варіанту виготовлення сендвічів по мірі необхідності.

Збут

В асортимент сендвічів може входити:

– М’ясний сендвіч (шинка, ковбаса, курка, бекон) із зеленню;

– Сирний сендвіч;

– Сендвіч з рибою (горбуша, кета, тунець);

– Сендвіч з креветками.

– Сендвіч з круасана.

Продаж сендвічів може здійснюватися через:

  • Власні торговельні точки, наприклад кіоски, торгові причепи, торгові візки;
  • За допомогою укладення договорів поставки продукції в буфети і закусочні;
  • Реалізація сендвічів через вендингові автомати, встановлені в торгових центрах,

авто і залізнодорожних вокзалах, школах, навчальних вузах, кінотеатрах,

автозаправках, аеропортах і т.д

Веб-дизайн студія.

Ця ідея з легкістю зробить вас мільйонером, якщо все правильно розрахувати;)

Як правило, студія інтернет-дизайну приносить відмінний прибуток. Середня ціна для замовника –  7 тисяч грн. за сайт, дизайн якого може розроблятися 2-5 днів. Професійна студія справляється з цим завданням за 1-2 дні. Таким чином, якщо студія працює хоча б 25 днів на місяць, вона може отримувати близько 55 тис. щомісяця. Якщо в нашій студії буде працювати декілька спеціалістів то можна легко отримати дохід і в 200 тис. грн. Отже на цій ідеї можна з легкістю за рік піднімати суми в два мільйони, а той більше. 

Як відкрити дизайн студію.

Веб-студія – один з найпопулярніших сучасних видів бізнесу, без послуг якого в наш час не обходиться практично жодне підприємство. При цьому, незважаючи на наявність великої кількості конкурентів, він здатний приносити прибуток навіть початківцю, якщо останній постарається відкрити дизайн-студію у відповідності з усіма правилами.

 

Для того, щоб створити студію по Web-дизайну, потрібно не просто володіти якостями успішного підприємця, а й мати відповідні знання. Ну звичайно ви можете найняти працівників які будуть все робити за вас але тоді ваші видатки значно зростуть.

 Щоб почати бізнес на дизайні, потрібно знати:

– За якими принципами розробляється дизайн для різних ресурсів;

– Хто саме може замовляти таку послугу, і кому варто її наполегливо пропонувати;

– Яких саме майстрів потрібно наймати для студії (це вкрай важливо, адже подібний проект немислимий не тільки без грамотного дизайнера, але і без висококваліфікованих верстальників, програмістів, контент-менеджерів, копірайтерів);

– Як розкрутити свою компанію і запропонувати клієнтам унікальні послуги, яких немає у конкурентів.

 Враховуючи це все, вже на етапі відкриття у підприємця повинен бути хоча б мінімальний досвід роботи в даній сфері (розробка дизайну або програмування), а також власне портфоліо і клієнтська база. Без цього розкрутка бізнесу буде дуже складною.

Втім, відкрити дизайн-студію може і людина, яка сама не володіє навичками дизайнера, але знає відповідного фахівця, готового стати співробітником підприємства. У цьому випадку підприємець виступає в якості посередника між клієнтом і виконавцем, який відповідає за маркетингову частину роботи і виступає в якості інвестора.

 З чого почати?

Перший крок – відкрити таке підприємство можна без офісу. Головне – створити грамотний сайт, який і буде залучати клієнтів, і, зрозуміло, цей ресурс повинен мати відмінний дизайн. Це буде кращим засобом реклами для клієнта, якому завжди потрібна унікальна родзинка.

Другий крок – реєстрація підприємства, і в даному випадку прекрасно підійде ФОП з спрощеною формою оподаткування.

  Після цього слід подумати про:

 

  1. Закупівлю обладнання.

 

Якщо людина, що робить бізнес на дизайні – професіонал, у нього вже є відповідна техніка та програмне забезпечення. Однак одного комп’ютера буде мало – для фахівців знадобляться свої екземпляри, і їх доведеться купити заздалегідь. Втім, можна заощадити, найнявши майстрів, які використовують власну техніку. Однак і в цьому випадку потрібно бути готовим до того, що їм доведеться оплачувати закупівлю софта і важливих деталей для комп’ютера.

 

  1. Найм персоналу.

 

Майстри можуть працювати вдома, але з кожним з них має бути налагоджено чіткий зв’язок, щоб вони відчували себе частиною команди. Якщо цього не зробити, є ризик, що при появі замовлення один з професіоналів відмовиться працювати, пославшись на наявність інших пропозицій від клієнтів.

 

  1. Способи розрахунку з працівниками.

 

Ідеальний варіант – платити частинами, за кожен етап виконаної роботи. У цьому випадку співробітники, особливо залучені зі сторони, будуть працювати «на гонорари» більш активно.

 

  1. Розкрутка компанії.

 

Важливо не тільки відкрити дизайн студію, але і як слід її прорекламувати, і на це потрібно буде витрачатися, регулярно. Будь-яке вкладення в даній ситуації обов’язково  окупить себе. Зараз є дуже багато варіантів як прорекламувати свою студію веб – дизайну.

 

  1. Оренда офіса.

 

Якщо ж бізнесменові потрібна повноцінна веб-студія, в якій можна приймати клієнтів безпосередньо (а не домовлятися з ними в онлайн-режимі), доведеться подумати ще й про оренду офісу. Для початку можна зняти квартиру на першому поверсі житлового будинку, але з часом все ж доведеться переїхати в офісне приміщення.

 

  1. Підбір ідеального переліку послуг.

 

У нього може входити не тільки якісний дизайн, але й:

  1. Розумна верстка сайту;
  2. Створення для клієнта зручного сайту;
  3. Професійне наповнення сайту контентом (копірайтинг);
  4. SEO-оптимізація ресурсу та його просування.

Втім, на перших порах можна відкрити дизайн-студію з обмеженим переліком послуг – наприклад, тільки дизайн і верстка. У цьому випадку, доведеться співпрацювати з конкурентами, що пропонують інші послуги.

 

Скільки можна заробити?

Як правило, студія інтернет-дизайну приносить відмінний прибуток. Середня ціна для замовника –  7 тисяч грн. за сайт, дизайн якого може розроблятися 2-5 днів. Професійна студія справляється з цим завданням за 1-2 дні. Таким чином, якщо студія працює хоча б 25 днів на місяць, вона може отримувати близько 55 тис. щомісяця. Якщо в нашій студії буде працювати декілька спеціалістів то можна легко отримати дохід і в 200 тис. грн. Отже на цій ідеї можна з легкістю за рік піднімати суми в два мільйони, а той більше.

Дохід може зростати в залежності від специфіки замовлення та додаткових послуг, що надаються клієнтові. Наприклад, можна відкрити дизайн-студію, яка буде спеціалізуватися на створення сайтів «під ключ», і тоді її послуги будуть дорожче. Ціна на деякі замовлення може досягати 10 тис. і більше.

Завдання власника студії в цьому плані – активно залучати клієнтів. Робити це можна двома способами (крім активної реклами в ЗМІ та інтернеті):

Самостійно звертатися до компанії потенційних замовників і пропонувати їм свої послуги.

Регулярно вводити особливі бонуси і премії для клієнтів, прагнучи запропонувати кращі умови, ніж у конкурентів.

 

Витрати?

Як правило, відкрити дизайн-студію можна обійшовшися середніми інвестиціями.

Загальні витрати такі:

Від 4 тис. гривень – на оренду офісу;

Від 20 тис. гривень – на купівлю обладнання;

Близько 1 тис. гривень – на покупку витратних матеріалів;

Близько 10 тис. – на зарплату співробітникам (щомісячні витрати);

Близько 5 тис. – на рекламу компанії (щомісячні витрати).

Отже на все про все 40 тис.

 

Зрозуміло, витрати можна скоротити, якщо студія інтернет-дизайну підтримується тільки однією людиною, і він працює на дому. У такій ситуації, ймовірно, потрібно буде лише купити (або докупити) обладнання, а також витратитися на рекламу бізнесу. Але в будь-якій ситуації не варто скупитися: чим більше підприємець готовий вкласти в такий перспективний напрямок, як розробка дизайну сайтів, тим більше у нього шансів добитися успіху і запропонувати клієнтам найсучасніші послуги з використанням передової техніки, якої вже точно не буде у конкурентів.

 

Вирощування полуниці

Є багато різних варіантів як вирощувати полуницю є й багато інформації на цю тему.

пасивний дохід, бізнес ідеї, гроші

mypassive

Пишуть, що рентабельність 100% , 200%, 300% не знаю яка рентабельність але знаю точно, що всі її полюблять і я особисто купляю кілограмами, морожу та їм всю зиму.
Звідси висновок, якщо розумно підійти до вирощування полуниці та її збуту, то можна заробити непогані гроші. Одже нам потрібна земля, якщо є село то проблема землі відпадає, а якщо землі немає то доведеться орендувати.
Розглянемо варіанти вирощування на відкритій місцевості та тепличний варіант(голандський)
Найкращі результати можна одержати на чорноземах опідзоленних, темно-сірих і сірих лісових ґрунтах середнього й легкого механічного складу. Урожайність буде нижче на ясно-сірих, дерено-підзолистих і торф’яних ґрунтах. Глибина залягання ґрунтових вод повинна бути не менш 60 см . На полях, де ґрунтові води залягають ближче 60 см від поверхні, потрібно встановити дренаж або вирощувати на грядках. Otkrytyj-grunt My passive
Для закладки плодоносних насаджень небажано використати низинні й замкнуті ділянки, де навесні перші квіти можуть ушкоджуватися весняними заморозками. На піднесених місцях необхідно контролювати сніговий покрив, що може здуватися сильними вітрами, що приводить до підмерзання полуниці. При зниженні температури до -8°С на глибині 15- 18 см полуниця може повністю загинути. Для закладки полуниці краще підходять схили південно-західної експозиції крутістю 2-3°, де раніше починається вегетація й швидше проходить дозрівання ягід.
Кислотність ґрунту повинна бути на рівні 5,5-6,5, бажаний зміст гумусу 2% і більше.

Попередники
Плодоносну полуницю рекомендується вирощувати в сівозміні після чорного пару або зернових. Оптимальним є поле, де в попередній рік вирощувалися сидерати. Не рекомендується вирощувати полуницю після картоплі або томатів, а також повертати полуницю на те ж поле раніше, ніж через 6 років.

Підготовка ділянки
При підготовці ділянки варто перевірити ґрунт на наявність личинок хруща  і дротяників. Вірогідність їхньої наявності в ґрунті збільшується при розміщенні ділянки біля лісонасаджень. Якщо шкідники втримуються в критичній кількості (0,5 личинки/м2), у травні на парове поле вносять аміачну воду з розрахунку 2 т/га або висівається алкалоїдний люпин, зелену масу якого у фазі зелених бобиків заорюють у ґрунт. При її поїданні основна маса личинок гине.пасивний дохід, бізнес ідеї, гроші, бізнес
Для зменшення кислотності ґрунту за рік до посадки полуниці проводиться його вапнування, а для зниження реакції ґрунтового розчину – гіпсування.
При засміченості ділянки багаторічними злаковими бур’янами восени рекомендується провести обробку гербіцидом суцільної дії (наприклад, Раундап 4-6 л/га).
На початку жовтня проводиться зяблева оранка на глибину 25- 30 см . Протягом зимового періоду на поле бажано провести снігозатримання для збільшення запасів вологи в ґрунті.
Навесні проводиться боронування, а перед посадкою – культивація на глибину 14- 16 см .

Підгодівля
Бажано провести аналіз ґрунту на вміст основних елементів харчування. Залежно від кількості поживних елементів у ґрунті коригуються норми їхнього внесення у вигляді добрив.
Під полуницю рекомендується внести восени 50-60 т/га гною або навесні така ж кількість перегною, хоча внесення органічних добрив можна замінити висівом сидератів у попередній рік.
Орієнтовні норми внесення основних елементів у діючій речовині:
– азот – 80-100 кг/га (половину перед посадкою й дворазова підгодівля під час вегетації залежно від стану рослин і погодних умов). Варто взяти до уваги, що частина азоту під час дощів може бути вимита, додатково рекомендується вносити азотні добрива під час хімічної обробки рослин для стимуляції їхнього росту (позакоренева);
– фосфор – 50 кг/га (вноситься перед посадкою);
– калій – 100 кг/га (половину до посадки, половину у вигляді добрива під час цвітіння рослин);
– магній – 100 кг/га (вноситься перед підготовкою ґрунту).
Доцільним є також проведення позакореневої підгодівлі мікроелементами, що в деяких випадках підвищує врожайність до 20%. Для одержання найкращих результатів рекомендується вносити суміш із сірчанокислого цинку, сірчанокислого марганцю, борної кислоти й азотнокислого кобальту, у концентрації:

– наприкінці цвітіння – 0,025%;
– при дозріванні ягід – 0,05%.

Якість посадкового матеріалу
Для закладки високоврожайних плантацій полуниці рекомендується використати оздоровлену відсортовану розсаду, елітну або І репродукції, з діаметром кореневої шийки > 6 мм і розвитий мичкуватої кореневою системою довжиною 7- 9 см .  Найкращу врожайність дають фріго-рослини (саджанці, викопані пізньої осені й збережені протягом зимового періоду при низькій температурі).

Строки посадки
Розсаду полуниці висаджують або ранно навесні, або ранньої осені.
Ранньою весною розсаду висаджують, як тільки є можливість проводити польові роботи. У цей час ґрунт досить забезпечений вологою, що нагромадилася в зимово-весняний період. Дуже важливо провести посадку вчасно, для забезпечення високого приживлення рослин. Запізнення зі строками посадки може привести до загибелі більшої частини рослин, навіть якщо при цьому проводився полив.
Восени розсаду висаджують із 10 серпня по 20-25 вересня, після дощів або при можливості поливу. Запізніла осіння посадка не забезпечує належного приживлення, а також негативно впливає на морозостійкість рослин, особливо в роки з ранньою зимою.

Схема посадки
При щільності 30-35 тис. рослин/га схема посадки повинна бути: 90х30- 35 см .  За такою схемою висаджуються високоякісні оздоровлені рослини, при цьому оптимально використається техніка, що є в господарствах (трактор, разсадопосадочна машина, культиватор, обприскувач).
Традиційна схема посадки при висадженні 60 тис. рослин/га (90х15 див) приведе до згущення й підвищення тиску хвороб на другий і третій роки після посадки.

Посадка
Перед посадкою рослини тримають у прохолодному й вологому місці, але не більше 5-6 днів. Посадка проводиться вручну або з використанням разсадопосадочної машини. Найкращий ґрунт для посадки – зволожений, але не мокрий. Кореневу систему рослин перед посадкою можна обробити фунгіцидно – інсектицидною сумішшю. Ящики з розсадою під час посадки варто тримати в тіні.
При правильній посадці коренева шийка перебуває на рівні ґрунту (мал. А правильно, мал. B, C, D – неправильно), коренева система розташована вертикально.
Довгі коріння укорочують до 8- 10 см .  Після посадки обов’язково проводять полив. Після того як вода всотається ґрунтом, навколо рослин мульчують перегноєм або сухою землею для запобігання утворення кірки.

Догляд під час вирощування
Полив
Для вирощування полуниці повинна бути передбачена система поливу: дощувальна установка або краплинне зрошення. Полуниця – досить вологозалежна культура, і тому покладатися при її вирощуванні на природні опади не треба, оскільки через відсутність вологи в критичні періоди росту, навіть на 10-15 днів, урожайність значно знижується.
Особливості поливу: протягом перших двох тижнів після посадки ґрунт потрібно підтримувати вологим, для того щоб рослини добре вкоренилися. Для цього ґрунт щодня повинен воложитися на 2- 3 мм (20-30 м3/га). Наступні 2 тижня полив проводиться при необхідності раз в 2 дні.
В той же час, полуниця не витримує надмірного зволоження. При перезволоженні ґрунту менше формується генеративних бруньок, знижується зимостійкість, стійкість проти хвороб, особливо сірої гнилизни й борошнистої роси.
Догляд за насадженнями до збору врожаю
Міжряддя повинні бути чистими від бур’янів. Для цього застосовуються дозволені гербіциди, регулярно проводиться механічна культивація або ручна прополка. Є досвід укривання міжрядь соломою (краще пшениці) або плівкою, але така технологія вимагає додаткових витрат. Варто постійно контролювати появу й ріст шкідників і хвороб у насадженні. Разом із застосуванням хімічних препаратів усе більше популярної стає біологічний захист, так як використання камах – ентомофагів у боротьбі зі шкідниками й ін.

Технологія вирощування залежить від обраної схеми посадки:

· Щільна посадка – утворює суцільну плодоносну смугу

· Середньо щільна посадка (Якісний оздоровчий матеріал):

рослини в рядку відокремлюють, не обриваючи вуса й пагони;

обривають вуси й пагони у рослинах для його зміцнення.

Урожай у рік посадки залежно від обраної технології вирощування можна не збирати.
Для цього квіти в перший рік акуратно обривають, зміцнюючи основну рослину.
Якщо рослини починають випадати (внаслідок захворювань або дії ґрунтових шкідників), варто регулярно проводити ремонт насаджень.
Збір урожаю
Сорту раннього, середнього й середньопізнього строків дозрівання плодоносять протягом червня. Час збирання й ступінь зрілості визначають залежно від сорту й призначення зібраних ягід. Для безпосередньої реалізації ягід у свіжому виді або для переробки полуницю збирають при повнім дозріванні, коли вона здобуває найкращі смакові якості. Для перевезення на далеку відстань плоди варто збирати у фазі технічної зрілості (недоспілими). Для реалізації через торговельну мережу ягоди збирають разом із плодоніжками. Переробні підприємства можуть вимагати доставку продукції без плодоніжок. Не бажано збирати мокрі ягоди, тому що вони швидко загнивають.
Якщо полуниця вирощується на великій площі, варто заздалегідь подумати про наявну робочу силу для збору врожаю. Збирати треба обережно, стежачи за тим, щоб ягоди не м’ялися. Для цього перед збиранням необхідно провести належний інструктаж збирачам  (не приносити на поле скляні речі, мати недовгі нігті для запобігання ушкодження плодів і т.п.). Збірний пункт повинен бути обладнаний сонцезахисним навісом. Без охолодження полуниця може зберігатися, не гублячи товарних якостей, від 10 до 20 годин залежно від сорту. В охолоджувальному приміщенні (+4°С) свіжа продукція може перебувати до 3 днів.
Найкращою тарою є невеликі кошики, пластмасові або паперові пакети місткістю 1- 3 кг . Зібрані для реалізації ягоди не бажано пересипати в іншу тару.
Досить розповсюдженим на Заході є спосіб “збери сам”, коли люди самі приїжджають до фермера й збирають там полуницю, що потім купують за ціною набагато нижче, ніж у супермаркеті.
Скошування листя
Для стимулювання росту молодих листків і звільнення рослин від інфекції хвороб і заселення шкідників після закінчення збору врожаю можна провести скошування листя. Це захід не є обов’язковим, скошування доцільно робити лише тоді, коли плантація погано доглянута.
У середньому листя скошують через 3 тижні після закінчення збору врожаю. При раннім скошуванні рослини послабляються, що може негативно вплинути на їхню перезимівлю й продуктивність у наступному році.
Запізніле скошування приводить до поганої диференціації бруньок. Після скошування й згрібання листя варто провести комплексний захід боротьби зі шкідниками й хворобами, міжрядне оброблення ґрунту, підгодівля мінеральними добривами. Тобто після скошування агрофон плантації повинен бути досить високим.
Догляд узимку
Рослини полуниці успішно витримують низькі температури взимку при наявності снігового покриву. Шар снігу товщиною 10- 15 см (краще 20 см ) захищає насадження від низьких температур до -25-30°С. Якщо снігу немає при температурі нижче -12-16°С, рослини частково підмерзають або повністю гинуть. Сильні рослини перезимовують краще, тому на добре доглянутих ділянках, які були забезпечені в достатній кількості добривами, вологою, захищені від хвороб і шкідників, морози завдають меншої шкоди. Через відсутність снігу насадження можна вкрити соломою (без насіння, оскільки може бути небезпека появи мишей, які нанесуть рослинам значний збиток).
Маркетинг
Реалізовувати ягоди полуниці можна у свіжому виді або здавати на переробне підприємство. Перспективної стає поставка ягід, особливо ранніх сортів, у супермаркети та на ринки. Звичайно, супермаркети мають певні вимоги щодо якості ягід: продукція повинна бути одномірного, чистого, відповідного фарбування й т.п.
Усе більше стають зацікавленими в поставці полуниці переробні підприємства, які використають ягоди для виробництва джемів, добавок до йогуртів, соків. Але вони також мають певні вимоги щодо якості (сорту, розміру, кількості й ін.). Залежно від призначення переробні підприємства можуть вимагати поставку ягід без плодоніжки, з повною історією вирощування, із вказівкою препаратів, які використалися під час вирощування.
Одним з хороших варіантів збуту є продаж полуниці місцевим жителям, це звичайно залежить від кількості полуниці яку виростили.
З одного гектара збирають приблизно 15-19 тон ягід на відкритому грунті. Відповідно з десяти соток можна зібрати 1,5 тон ягід.
Вирощування в тепличних умовах
Для цього вам знадобиться розсада, поліетиленові мішки, спеціальний субстрат і велике бажання довести розпочату справу до кінця, незважаючи на можливі помилки. Технологія вирощування схожа з вирощуванням полуниці в мішках, але деякі відмінності все ж є.
Оскільки з осені до весни у відкритий грунт розсаду не висадити, голландський спосіб вирощування полуниці використовується переважно у теплицях. бізнес, агро бізнес, пасивний дохід, бізнес ідеїВ домашніх умовах – на підвіконні або на балконі теж можна добитися хорошого врожаю солодких ягід, якщо створити оптимальний мікроклімат і чітко слідувати перевіреній методиці.
Де брати розсаду взимку?
Голландський метод вирощування полуниці базується на тому, що розсада висаджується постійно, через кожен місяць-два. Тоді і можна збирати врожаї практично безперервно. Але де взяти розсаду у холодну пору року? Агрофірми цілий рік за високими цінами пропонують особливу полуничну розсади «фріго», заготовити яку ви можете і самостійно з власної ділянки. Адже розсада «фріго» – не що інше, як добре розвинені полуничні кущики, викопані восени і охолоджені (звідси і назва). Всю зиму їх можна зберігати при низькій температурі в холодильнику, морозильній установці або в прохолодному підвальному приміщенні, а в потрібний час дістати і висадити.
В природі полуниця «консервується» природним чином, під снігом. Ваше завдання – створити умови для «глибокої сплячки» штучно, щоб у будь-який момент можна було «розбудити» розсаду. У цьому полягає головний секрет річного вирощування полуниці за голландською технологією.
Вибирайте для розсади високоврожайні сорти, по можливості, самозапильні. Підійдуть голландські сорти полуниці, Трістар, Марія, Сельва, Ельсанта, Триб’ют, Соната, Полька, Морок, Мармолада, Дарселект. Висадивши на ділянці полуницю перерахованих сортів (можлива посадка полуниці насінням), у перший рік зріжте з маточних рослин всі квітконоси і вуса. На наступний рік з кожного куща вийде близько 20 вусів, які потрібно буде укоренити, з них до осені вийдуть сильні молоді розетки. Викопуйте розетки, коли вони будуть перебувати в періоді спокою (у листопаді), при температурі -2 градуси. Всі великі листя і вегетативні пагони з кущів видаліть, коріння промивати і підрізати в жодному разі не потрібно! Тепер ваша розсада підготовлена для тривалого зберігання.
Оптимальні умови для примхливої полуниці
Щоб полуниця за голландською технологією добре розвивалася і радувала вас щедрим урожаєм, необхідно підготувати відповідний грунт. Краще взяти для цієї мети субстрат, що складається з натуральної грунту і синтетичних елементів для забезпечення кущиків розсади всіма необхідними речовинами. Піщаний грунт з перепрілим гноєм не підійде, в ньому швидко накопичуються різні хвороби і з’являються шкідники. Грунт повинен бути стерильним, без бур’янів і мікробів. Найчастіше субстрат змішують з пропареного торфу (у нього висока поглинальна здатність і хороша пористість) та перліту, поліпшує аерацію торфу. В якості субстрату використовують навіть кокосове волокно або мінеральну вату.
Висаджувати розсаду можна в ящики, але найкращі умови для зростання забезпечать поліетиленові мішки:
візьміть вузькі поліетиленові пакети діаметром 15 сантиметрів, проріжте в них отвори для кущиків полуниці в шаховому порядку, через кожні 25 сантиметрів, або в дві смуги з відстанню 40 сантиметри (при сильному загущенні ягоди вийдуть дрібними);
заповніть мішки субстратом;
висадіть кущики розсади в прорізані отвори під кутом 45 градусів.

Вузькі мішки зручні тим, що їх можна розмістити на балконі або в теплиці в кілька ярусів, отримавши більшу кількість ягід полуниць.
Тепер потрібно подбати про поливи. Оскільки полуниці потрібен регулярний полив, але при цьому на квітучі і плодоносні рослини вода не повинна потрапляти, рекомендується спорудити систему трубок, через які до коренів розсади буде надходити вода і добрива. Створення такої системи потребує зусиль, зате потім доглядати за полуницею буде набагато простіше. «Мінітрубопровід» можна зробити з трубок від крапельниць, виведених з дволітрової пляшки з водою до кожного кущика. Воду в пляшці потрібно постійно доливати у міру спустошення.
Секрети успішного результату:
для забезпечення 8-годинного світлового дня, потрібно організувати досвічування полуничної розсади з допомогою люмінесцентних ламп денного світла;
кімнатна температура в приміщенні повинна постійно підтримуватися на одному рівні, тому заздалегідь передбачте можливість додаткового обігріву при необхідності;
рослинам також необхідний свіже повітря – регулярно провітрюйте приміщення з полуничною розсадою;
якщо ви висадили не самозапильних сорт, вам доведеться запилювати рослини в період цвітіння вручну, проводячи по квіткам маленькім пензликом;
висаджуйте розсаду порціями, щоб весь урожай не припав на один час.
Голландська технологія вирощування полуниці на протязі всього року, не вимагає особливих знань і навичок. Все що від вас потрібно – приділяти рослинам щодня трохи часу і підтримувати оптимальні умови для їх росту.

При вирощуванні полуниці в закритому приміщені (теплиці) з одного гектару можна зібрати 30 тон ягід, відповідно з 10 соток 3 тони ягід якщо порахувати, за 1 кг в середньому 35 грн то виходить 1 050 000 грн.

Вирощування імбиру вдома

Всім нам відомо про цілющі властивості імбиру і напевно кожен з нас хоча б раз смакував чаєм з імбирем, імбир бізнесякщо хтось і не чув то трохи розберемося в цілющих властивостях, і порахуємо скільки можна заробити.
Найдавніші письмові згадки про імбир зустрічаються в багатьох давньокитайських та давньоіндійських текстах. Давньоіндійський лікар Чарака (I-II століття до нашої ери), сказав про імбир так:
“Все, що є в імбирі — добре!”
Давайте порахуємо, що ж в ньому є. У 100 грамах імбиру міститься: 9 грам білку, 6 грам жиру, 59 грам – вуглеводів, 12 грам – харчових волокон.
Склад імбиру багатий вітамінами і мінералами. Найбільше він насичений вітамінами групи B, C, PP. Дуже високий вміст вітаміну E. Багато мінералів: кальцій, магній, калій, фосфор, залізо, цинк та ін.
За своїм складом імбир відноситься до класу афродизіаків, звідси його позитивні властивості, які впливають на підняття лібідо.
Аромат імбиру обумовлений високою вмісткіст’ю в ньому ефірних масел, а смак – цінгеролом. В прянощі містяться ліпіди, таніни, амінокислоти, цукор, крохмаль, смоляна кислота і живиця. До речі, їстівним є лише корінь імбиру, його використовують як прянощі до страв, додають до чаю, також імбир незамінний інгредієнт при приготуванні суші.вирощування імбиря

Тому у нас на імбир досить високий попит. А якщо є попит, то можна попробувати заробити адже корінь імбиру зараз надзвичайно виріс в ціні. А виростити його можна в домашніх умовах для цього,  потрібно купити свіжі кореневища імбиру довжиною 10-15 сантиметрів. Шкірка на них повинна бути гладкою, без видимих вм’ятин, на ньому обов’язково має бути кілька абсолютно здорових на вигляд бруньок. Далі потрібно розрізати кореневище на частини довжиною по 5-6 сантиметрів і переконатися, що на кожному шматку присутні бруньки, з яких будуть рости пагони.вирощування імбиря
Далі слід покласти шматки у воду на 2-3 дні для того, щоб побачити чи бруньки будуть іти в ріст(повинні набухнути). Для вирощування імбиру потрібно обов’язково вибирати великі горщики для посадки, бо пересадки імбир переносить важко. Горщик необхідно заповнити на 3/4 ґрунтовою сумішшю, що складається з рівних частин піску, рослинного компосту, глини та землі. На дні горщика обов’язково необхідно виконати дренажний отвір. Підготовлений для посадки шматок імбиру помістити в горщик горизонтально і присипати на три сантиметри ґрунтовою сумішшю. Після цього полити і поставити на сонячне місце. Стежити за постійною помірною вологістю ґрунту. Пагони з’являться приблизно через два тижні, після цього горщик прибрати від прямого попадання сонячних променів, але місце повинне бути достатньо освітленим. Надмірний полив може привести до загнивання кореня рослини.
Через кілька тижнів з паростків зросте струнка рослина, схожа на бамбук.

вирощування імбиря

mypassive-imbir

За кілька місяців у імбиру з’являться додаткові стебла. Зазвичай імбир починають вирощувати навесні, щоб до осені, коли рослина впаде в стан спокою, можна було обережно витягти його з горщика для зняття врожаю коренів.На коренях до того часу розмножаться пагони, частину з яких можна відрізати для вживання в їжу. Кореневища імбиру готові до збирання, коли мова йде про 10-15 сантиметрів в довжину, як правило це термін від 6 до 9 місяців.

вирощування імбиря

mypassive- imbir

При бажанні, кореневища можна збирати раніше, коли вони менші, тому що розмір не впливає на смак. Викопайте кореневища і видаліть стебло і листя. Промийте його водою і дайте йому повністю висохнути на сонці, якщо це можливо.
Зберігати кореневища можна в домашніх умовах в холодильнику протягом кількох тижнів. Або зберігати в темному, прохолодному місці, типу підвалу. Так імбир збереже свої корисні властивості. Якщо раптом знадобиться трохи кореня імбиру до того терміну, коли рослина вже готова для отримання врожаю, то можна обережно відгребти ґрунт і зрізати необхідний шматок, після чого знову засипати ґрунтом. На подальший розвиток рослини це не повинно позначиться, хоча в мене при пересадці почали відсихати пагони, тому краще дочекатися повного дозрівання.
Що ж, давайте порахуємо:
1 кілограм імбиру в залежності від сезону коштує близько 80 гривень, з одного кілограму вийде близько 20 кусків для посадки. Кожен кусочок дасть прирост в 250 грам. 20*250=5000 грам. Отже 5 кг. по 80 грн буде 400 грн. Звісно не так багато але можна його замаринувати і продавати в суші кухні вашого району. Ну зрозуміло тут як і в кожному бізнесі заробіток залежить від вас і ваших ідей.

Вирощування печериць-гроші на грибах

Вирощування печериць є однією з нескладних, зате прибуткових бізнес ідей. У порівнянні з гливами процес вирощування є складніший однак поласувати цими грибочками охочих все більше. Адже практично на кожному св’ятковому столі ми зустрічаєм їх все частіше і частіше печериці фаршировані, печериці мариновані, різноманітні салати та підливи. Отже попит на них завжди високий. Для початку розглянемо варіант вирощування печериць в домашніх умовах.

 

 

Приготування субстрату
Це найбільш трудомісткий етап у процесі вирощування шампіньйонів. Важливо дотримати суворе виконання інструкцій, оскільки успішне вирощування печериць багато в чому залежить від якості живильного середовища.
Основний компонент субстрату – це компост, який готують з соломи озимого жита або пшениці (20-25%) і кінського гною (75-80%). При відсутності кінського гною можна використовувати коров’ячий, а також пташиний послід, але це трохи знизить врожайність. Готувати субстрат бажано на відкритому повітрі під навісом, що захищає його від дощу і сонця. Однак можна використовувати для цього і приміщення, але воно повинне добре провітрюватися, оскільки при бродінні компонентів у великій кількості виділяється вуглекислий газ, аміак і волога.
Розрахунок компонентів на 100 кг. соломи наступний:
2 кг. гною;
2 кг. суперфосфату;
7-8 кг. гіпсу;
5 кг. крейди.

З внесенням гною і всіх добавок вийде близько 300 кг. субстрату, яких вистачить щоб закласти грибницю площею 2,5 – 3 м2.
Якщо ви будете використовувати пташиний послід, то компоненти і пропорції будуть інші: на 100 кг. соломи слід взяти 100 кг. посліду, 250-300 л. води, гіпс, а замість суперфосфату і крейди додати алебастр.
Спочатку необхідно на добу замочити солому в якому-небудь резервуарі. Потім вологу солому та гній укласти шарами в штабель (3-4 шари і того, і іншого). Крім того, в процесі укладання штабеля кожен шар соломи потрібно додатково зволожити (всього на 100 кг. соломи 300-400 л. води) і поступово додати 0,5 кг. суперфосфату і 2 кг. гною. Потім всю суміш слід ретельно перемішати 4 рази і додати інші компоненти.
Після першого разу додати гіпс, після другого – 1,5 кг. суперфосфату, після третього додати крейду і ще раз перемішати.
Коли всі компоненти будуть змішані, почнеться ферментація (горіння), у результаті чого на третій день температура всередині штабеля підвищиться до 65-70°. Для кращого горіння штабель повинен мати 1,5 м. у висоту і в ширину 1,2 м. Компост буде готовий через 20-22 дні.

Інокуляція субстрату міцелієм печериці
Для того щоб виростити шампіньйони в домашніх умовах, у якості посівного матеріалу підійде тільки якісний, стерильний міцелій (грибниця), вирощений у спеціальних лабораторіях. Промисловість випускає зерновий і компостний міцелій. Зерновий випускається в поліетиленових пакетах, і зберігається до 6 місяців при температурі 0-4°С. На 1 м2 (приблизно 100 кг. субстрату) знадобиться 350-400 г. зернового міцелію.
Компостний міцелій випускається в скляних банках. При 0°С його можна зберігати близько року, а при 18-20 °С – не більше 20 днів. Компостний міцелій менше схильний до зовнішніх негативних впливів, однак, він менш урожайний, ніж зерновий. На 1 м2 площі витрачається близько 500 г. компостного міцелію.
Перед інокуляцією слід провести термообробку або пастеризації субстрату. Правильно приготовлений субстрат повинен злегка пружинити при натисканні рукою. Після пастеризації його охолоджують до 24-25°С і засипають у ящики шаром 25-30 см. Приблизно на 1 м2 корисної площі піде близько 100 кг субстрату.
Спосіб інокуляції дуже простий. Жменя зернового міцелію або компостний міцелій завбільшки з яйце поглиблюють на 4-5 см. для чого кілочком піднімають субстрат. Такі ямки розташовують у шаховому порядку. Відстань між лунками має бути 20-25 см. Зерновий міцелій можна просто розсипати по поверхні і присипати його зверху шаром субстрату (4-5 см.).
У період інкубації вологість повітря в приміщенні повинна бути на рівні 70-95%. Щоб зберегти вологість всередині субстрату, ящики можна накрити мішковиною або газетою, і обережно її обприскувати, так, щоб вода не потрапила в субстрат і грибницю. Також слід контролювати температуру всередині субстрату, оптимальний рівень – 20-27°с. Якщо температура вище або нижче, необхідно відповідно провітрити приміщення, або підняти в ньому температуру.
Через 8-12 днів, коли грибниця розростеться, поверхню субстрату слід засипати покривним грунтом (3-4 см). Склад покривного грунту може бути наступний:
1 частина крейди
9 частин торфу (це найбільш ефективна суміш) або 5 частин торфу
1 частина крейди (вапняку)
4 частини городньої землі.
На 1 м2 площі субстрату знадобиться приблизно 40-50 кг. покривного грунту.
На 3-5 день після того, як був засипаний покривний грунт, у приміщенні необхідно знизити температуру до 12-17°С. Поверхню покривного грунту слід регулярно зволожувати, уникаючи попадання води в субстрат. На цьому етапі слід особливу увагу приділити вентилюванню приміщення. Однак провітрювати приміщення потрібно обережно, без протягів.

Збір врожаю
Виростити шампіньйони в домашніх умовах можна всього за 3-4 місяці, починаючи з приготування компосту і закінчуючи збиранням врожаю. Збирати слід печериці з натягнутою, але ще не прорваною плівочкою, яка з’єднує ніжку і краю капелюшка. В’ялі й перезрілі гриби з коричневими пластинками не варто вживати в їжу, оскільки вони можуть викликати отруєння. Гриби не зрізають, а акуратно викручують, після чого лунки присипають покривної землею і поливають, але не рясно.
Всього плодоношення триває від 8 до 14 тижнів. За цей час може бути до 7 хвиль врожаю. У перерахунку на кілограми з 1 м2 корисної площі збирається від 5 до 12 кг. шампіньйонів. Проміжок між хвилями складає 4-7 днів. Близько 70% усього врожаю можна зібрати з перших 2-3 хвиль.

Давайте порахуєм:
1 кілограм міцелію печериць коштує від 50 до 85 гривень, а один кілограм печериць коштує 35 гривень,  з 1 метру квадратного можна зібрати 10-15 кг. врожаю. Враховуючи те, що з одним кілограмом міцелію можна засіяти площу в 2 метри квадратних то врожай буде приблизно 20 кг., а це 700 гривень. Якщо збільшити маштаби то можна непогано заробити!

Вирощування глив – бізнес ідея

Мабуть кожна людина, яка хоч колись задумувалась про власний бізнес, цікавилась ідеєю вирощування грибів, а можливо дехто вже пробував у себе вдома вирощувати їх. Хто пробував той знає, що процес цей не складний і особливо якщо це стосується таких смачних грибів як гливи.

Ідея по вирощуванню глив підходить абсолютно всім. Обмежень тут практично немає. З початкових матеріалів які необхідні для вирощування глив можна виділити: поліетиленові мішки, солома пшениці або ячменю, подрібнені стебла кукурудзи, чи лушпиння соняшника,

або пеньки, міцелій – компостний або зерновий, купується заздалегідь, лампи денного світла, обігрівач, якщо вирощувати гливи планується круглий рік. Бажані ресурси: січкарня, або щось схоже, ємність для запарювання соломи. Початковий капітал може бути 20 гривень. Поліетиленові мішки коштують копійки. Міцелій теж не дорий, 1 кілограм коштує – приблизно 20 гривень. Для початку потрібно визначитися з місцем, де будуть вирощуватися гливи в домашніх умовах чи природних (на пеньках). Якщо в домашніх і круглий рік то вимога тільки одна – можливість підтримувати температуру. Це може бути теплиця, утеплений сарай, підвал. Зазвичай гливи вирощують в підвалах. Отже, визначилися з місцем, прикупили поліетиленові мішки розміром 40 на 80 см, далі знайшли зав’язки для мішків, купили сам міцелій, який після покупки відразу відправляємо в холодильник. Тепер один з найскладніших процесів – потрібно приготувати субстрат – власне те, в чому будуть рости наші гриби. Візьмемо, для прикладу, солому чи стебла кукурудзи, подрібнюємо на січкарні, якщо немає січкарні то потрібно якось подрібнити вручну. Поміщаємо подріблений субстрат в бак для запарювання, заливаємо водою, та накриваємо. Воду нагріваємо до 60-70 градусів, тримаємо таку температуру 6-7 годин. Після цього воду зливаємо, субстрату даємо час охолонути до 22-28 градусів – це займе близько 10-12 годин. Важлива ще правильна вологість субстрату – вона повинна складати близько 70%, тому важливо дати час, щоб відійшла зайва вода. Перевірити вологість можна так – беремо в руку субстрат і стискаємо – вода повинна виступити між пальцями крапельками. Якщо вода стікає струмочками – вологість занадто висока. Міцелій виймаємо з холодильника приблизно за добу до посадки. Коли він нагрівається до кімнатної температури, його ретельно розминають. Далі робимо грибні блоки з поліетиленових мішків. На дно засипаємо кілька жмень субстрату, далі рівномірно розсипаємо невелика кількість міцелію (від країв до центру), ще кілька жмень субстрату, легенько утрамбовуємо (просто для того, щоб не було порожнеч), знову міцелій, субстрат, утрамбовуємо і так поки не заповниться мішок (залишайте місце для зав’язок!). Останнім – верхнім шаром повинен бути субстрат. Мішок зав’язуємо. Приблизно через добу потрібно буде зробити 8 – 10 надрізів довжиною 5-7 см. в шаховому порядку. Взагалі оптимальним вважається, коли вага міцелію складає 3-5% від маси субстрату. Тепер пора переміщати блоки в приміщення для інкубації. У такому приміщенні підтримується температура 20-22 градуси, вологість у приміщенні повинна бути близько 80%, періодична вентиляція. Освітлення не обов’язково. Мішки розставляються не впритул, між ними має бути відстань дя того щоб гриби мали куди рости. Коли міцелій розростається – температура всередині блоків зростає. Важливо контролювати, щоб вона не перевищувала позначку 30-35 градусів. Через два тижні зазвичай міцелій розростається, починають формуватися плодові тіла. Тепер температуру можна знизити до 15-17 градусів, а вологість потрібно підвищити до 90-95%. Для освітлення використовують лампи денного світла, освітлення – не менше ніж 10 годин на добу. Також необхідно регулярно провітрювати приміщення. Через 2 тижні можна знімати перший урожай або, як ще кажуть, першу хвилю. Гливи кожен знімає по своєму – хтось зрізає весь наріст з грибами, хтось «викручує» їх по одному. Одного рецепту немає, кожен діє так, як йому підкаже досвід. Коли перший урожай зняли – добре провітрюється приміщення і чекаємо другої хвилі, яка починається ще через 2 тижні. Перші дві хвилі найбільш урожайні – за цей період знімається близько 80% врожаю. Після 4-ї хвилі блоки можна відправляти на город в якості добрива, замінюючи їх новими. Таким чином, процес виходить безперервним та безвідходним. Ніяких додаткових нюансів і секретів в цій технології немає. За весь період плодоношення з субстрату вагою 10 кілограмів можна зібрати близько 4 кілограм грибів.

Вирощування глив на пеньках, чи колодах дещо складніше, необхідно заготовити відрізки стовбурів дерев листяних порід. Підійде осика або тополя. Відрізки повинні бути близько 50 сантиметрів в довжину і близько 30 сантиметрів в діаметрі. Підготовлені колоди на три дні замочують у воді. При цьому кожен день воду потрібно міняти. Таке замочування надає деревині необхідну вологість. Після вимочування можна приступати до подальших робіт. З одного торця кожної колоди і з боків необхідно просвердлити отвори діаметром 9-15 міліметрів і по 10-15 міліметрів глибиною. Можна замість отворів просто зробити глибокі надрізи пилкою. Вибирається затінене місце. Краще, якщо це місце буде перебувати з північного боку ділянки. Там викопують ями глибиною 10-20 сантиметри на відстані 40 сантмиметрів одна від одної. На дно кожної ями необхідно насипати шар піску в 3 сантиметри і покласти трохи тирси або сухого листя. Зверху на листя насипається попередньо подрібнений міцелій шаром в 1-2 сантиметри. Також міцелій насипають у пророблені в чурбачках отвори і ущільнюють його. На 10 пеньків знадобиться близько півтора кілограм міцелію. Пеньки з міцелієм встановлюють у підготовлені ямки, присипавши з боків піском і землею. Після цього їх злегка поливають і накривають плівкою. Зростання грибниці займає близько 1,5-2,5 місяців. Швидкість розростання грибниці залежить від породи дерева і температури повітря.Догляд за грибною плантацією дуже простий: необхідно лише поливати грунт в суху погоду. Полив при цьому повинен бути помірним.З кожного пенька в перший рік можна зібрати близько 1 кілограма грибів. На другий і третій рік урожай досягне 1,5 – 2 кілограмів.Реалізовувати вирощені гливи можна як самому – продаючи їх на ринку, так і здаючи їх оптовикам чи поставляти у ресторани чи кафе.

Давайте трохи порахуємо, 1 кілограм міцелію коштує 20 гривень, з одного кілограму на колодах можна зібрати 10 кілограмів грибів але лише через три місяці, вартість грибів в середньому 25 гривень, отже ми заробляємо 250 гривень.

Партнерська програма

Хто ще толком не знає, що таке партнерська програма і що в ній доброго чи поганого то вам сюди, хоча можна і на Вікіпедію:)

Партнерська програма (англ. affiliate program) — це форма ділової співпраці між продавцем певного товару чи послуги в мережі Інтернет і партнерами (англ. affiliates), при якому партнери привертають користувачів на сайт продавця, за що отримують винагороду у вигляді відсотка від продажів або фіксованої суми за якусь заздалегідь визначену дію користувача (покупку товару, заповнення форми, відвідування користувачем певних сторінок тощо).
Ідея партнерської програми полягає у тому, що організатор партнерської програми пропонує веб-майстрам розмістити рекламу на сторінках їхніх сайтів. При цьому організатор партнерської програми зобов’язується оплачувати рекламні послуги партнерів на певних умовах. По суті, партнер є підрядником, що рекламує ресурс рекламодавця, розміщуючи рекламу на своєму ресурсі і/або іншим чином, що є дозволеним правилами і не порушує законів.
Партнерські програми є одним з найефективніших інструментів інтернет-маркетингу, і використовується більшістю крупних сайтів. Партнерська програма вигідна як організатору, так і учасникам. Організатор розширює аудиторію свого сайту, продає більше товарів чи послуг, а учасник отримує винагороду.Сайти, які привертають ту ж аудиторію, що і сайт-рекламодавець, але не є конкурентами, — це потенційні партнери.
Для участі в партнерській програмі власникові сайту необхідно зареєструватися, згенерувати HTML-код партнерського банера або посилання (це робиться автоматично на сайті організатора) і вставити отриманий код в код своїх сторінок, розмістивши тим самим банери або посилання організатора на своємусайті. В більшості випадків прийом сайту в партнерську програму здійснюється тільки після його перевірки модератором партнерської програми.

Різновиди партнерських програм
Класифікувати партнерські програми можна залежно від того, за що вони платять гроші. Існує декілька схем за якими можуть проводиться виплати учасникам:

  • фіксована оплата за час розміщення реклами (англ. Flat fee advertising, FFA)
  • оплата за продаж (англ. Cost Per Sale, CPS)
  • оплата за дію (англ. Cost Per Action, CPA) PPA
  • оплата за клік (англ. CPC – Cost Per Click) PPC
  • оплата за показ (англ. Cost Per Impression, CPI) Pay Per Impression
  • комбіновані схеми оплати

Фіксована плата (англ. Flat Fee Advertising) – популярна цінова модель розміщення реклами за певний календарний період часу без урахування кількості показів і кліків. Модель FPA – одна з найпопулярніших цінових моделей розміщення реклами в мережі Інтернет. Розмір плати встановлюється залежно від відвідуваності сторінок, тематики сервера, розташування реклами на сторінці.

CPS – Cost Per Sale Оплата за продаж англ.(Cost per sale, CPS) – цінова модель, коли рекламодавець платить у разі покупки відвідувачем товару. Найчастіше партнер отримує певний відсоток від вартості товару. Інша назва терміну – PPS (Pay Per Sale). Модель CPS є найвигіднішою з точки зору рекламодавця.

CPC – Cost Per Click Інша назва терміну – PPC (англ. Pay Per Click). Є вартістю кліка, тобто сумою, яку рекламодавець платить за один клік по своєму банеруабо посиланню. Популярність CPC була значно підірвана через випадки штучного накручування кліків недобросовісними партнерами (англ. Click fraud). Це – один з видів мережевого шахрайства, коли за допомогою автоматизованих скриптів або програм імітується клік користувача по рекламним оголошенням табанерам.
CPV (вартість за відвідувача – дуже близька до CPC інша цінова модель, англ. Cost per Visit). Вона аналогічна CPC, але складніше піддається підрахунку (облік можна вести тільки безпосередньо на стороні рекламодавця). За схемою CPV ціна встановлюється за відвідувачів, що потрапили на сайтрекламодавця (як правило, за 1000).
CPI – Cost Per Impression Є вартістю показу банера або посилання, тобто сумою, яку рекламодавець платить за один показ банера або посилання. Інша назва терміну – PPI (англ. Pay Per Impression). Коли вартість визначається за 1000 показів, це називається CPM. CPM – (англ. CPM Cost per thousand, або Cost per millennium; M – римська цифра “тисяча”) – вартість за тисячу показів реклами, зазвичай банерів. Розрахунок йде за кількість показів, підрахунок яких веде програма. Система вважає, що показ був здійснений, якщо браузер користувача завантажив банер.
CPA – оплата за дію (англ.Cost Per Action, Pay Per Action, PPA) Вартість за дію – цінова модель, при якій рекламодавець платить тим, що розмістив рекламу, за конкретні дії привернутих відвідувачів: зазвичай це заповнення реєстраційних форм, підписка на розсилання та ін. Є ще один англомовний термін для цієї цінової моделі – CPL (англ. Cost Per Lead). Рекламодавець платить у разі реєстрації відвідувача або заповнення ним анкети. Інша назва терміну – PPL (Pay Per Lead).
Комбіновані схеми оплати Деякі партнерські програми суміщають декілька варіантів оплати, наприклад, платять як за покази та кліки, так і комісійні від продажів. Розмір винагороди, цінові моделі, терміни виплат визначаються кожною партнерською програмою окремо та публікуються в умовах участі в партнерській програмі на веб-сайті організатора.
Багаторівневі партнерські програми
Також є партнерські програми, які платять не тільки за відвідувачів, але й за привернутих партнером інших партнерів. В цьому випадку той партнер, хто привертає іншого партнера до програми, отримує деякий відсоток від його заробітків (він НЕ віднімається із цих заробітків, комісійні платить сама партнерська програма).
Така система приносить прибуток цілої ієрархічної мережі партнерів, що можуть навіть і не підозрювати про існування одне одного, і приносить значний прибуток тим, хто знаходиться на самому верху цієї структури.
Виплата партнерської винагороди
Розмір винагороди, способи та термін виплат визначаються кожною партнерською програмою окремо та публікуються в умовах участі в партнерській програмі. Іноді, залежно від якості і відвідуваності сайту партнера, умови оплати можуть бути змінені. Як правило, партнерські програми практикують виплати в певні терміни, частіше за все — один-два рази на місяць. Практично у всіх партнерських програмах є мінімальний розмір виплат, тобто доки партнер не набере певну суму на своєму рахунку, він не може отримати грошей. Виплати здійснюються за допомогою систем електронних платежів,чеками, банківськими переказами тощо.
Управління партнерською програмою
Для успішної реалізації партнерської програми організатору необхідно точно відстежувати кількість покупок або інших дій користувачів, мати надійну систему нараховування та виплати комісії, не забувати про контроль та відстеження зловживань, а також постійно просувати свою партнерську програми у мережі Інтернет.
Для організації партнерської програми компанії використовують спеціальне програмне забезпечення, що забезпечує:
Реєстрацію партнерів і підтримку призначеного для користувача інтерфейсу;
Підрахунок відвідувачів, що прийшли по посиланнях з сайтів партнерів, їх реєстрації, покупок і інших дій на сайті організатора;
Підрахунок кількості показів банерів і текстових посилань організатора на сайтах партнерів.
Ведення рахунків партнерів і розрахунок винагороди;
Автоматичне відстежування зловживань з боку партнерів. Збір і аналіз статистики як в автоматичному, так і в ручному режимі.
Функціонування успішної партнерської програми вимагає постійної роботи над нею. У партнерських програмах великих компаній як правило наймають окремих спеціалістів, які займаються тільки забезпеченням роботи партнерської програми.
Зловживання та шахрайство в партнерських програмах
З боку організаторів партнерських програм

Серйозній компанії-організатору партнерської програми немає сенсу дурити партнерів: така “економія” на виплатах завдає значної шкоди репутації і в решті решт призводить до збитків. Але не виключені випадки, коли організатори або менеджери партнерської програми можуть виявитися недобросовісними. Корінь проблеми полягає у тому, що статистику по партнерах (від кого скільки відвідувачів прийшло, хто з них скільки купив), а також виплатами комісійних займається, як правило, сам організатор-рекламодавець. Партнери деяких партнерських програм скаржаться на надання недостовірних статистичних даних (заниження показників партнера), тяганину/затягування виплати або зменшення заздалегідь обговорених норм виплат. Зустрічаються і необґрунтовані звинувачення партнера у шахрайських методах привертання трафіку та відмова платити за нього.

З боку партнерів
Для організатора-рекламодавця найбезпечнішою моделлю оплати в партнерських програмах є виплата партнерам відсотка з продажів або фіксованої винагороди за кожний продаж, коли партнерові виплачуються комісійні зі вже отриманого доходу. В інших випадках, залежно від того, що оплачується в партнерській програмі, недобросовісні партнери можуть застосувати “накрутку” (штучне збільшення кількості) показів, переходів по банерах або фальшиві реєстрації. Такі методи відстежуються партнерськими програмами і нечесних партнерів штрафують чи виключають з партнерської програми. Слід зазначити, що якщо недобросовісний партнер використовує деякі заборонені методи реклами, наприклад, розсилання спаму, це завдає великої шкоди репутації організатора партнерської програми.

Гро́ші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів та послуг. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку, деякі національні гроші виконують функції світових.

Етимологія
Слово «гроші» походить від латинського «гроссус» — великий. Вперше монету з назвою грош відчеканили в XII столітті в Генуї, Флоренції, Венеції. Пізніше назва перейшла до срібних монет Франції, Чехії, Венгрії, Польщі. До теперішнього часу в Австрії розмінна монета називається грошем. В Росії в 1654 році з’явився мідний грош, прирівняний до двох копійок. Після реформи 1839-1843 років грошем стали називати дєньгу. Поступово слово гроші стало означати мірило вартості та засіб обігу.

Історія виникнення

Монета 6 ст. до н. е., Лідія
В економічній теорії виділяють дві основні концепції походження грошей[1]:

Раціоналістична — гроші виникли як наслідок певної раціональної угоди між людьми через необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу.
Еволюційна — гроші виділяють із загальної товарної маси, оскільки вони найпридатніші для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми, товарного виробництва й обігу.
Передбачається, що ще 100 000 років тому виникли бартерні операції — прямий безгрошовий обмін товарами. Проте в безгрошових суспільствах в основному діяли подарунки або позики. Наступним етапом стало виникнення товарних грошей, тобто, коли в якості грошей використовувались різні матеріальні носії. Перша згадка про термін «гроші» датується 3000 роком до Р. Х., це був клинописний текст на глиняній табличці із Месопотамії.

З найдавніших часів грішми були різні товари: хутра звірів, металеві сокири, мушлі каурі тощо. Однак завдяки своїм фізичним властивостям найбільш вживаним загальним еквівалентом вартості дуже швидко стають благородні метали: золото та срібло. Згодом вони набирають форми монет.

У своїй «Історії» Геродот вказує, що першими використовувати металеві монети почали лідійці. Сучасні вчені вважають, що перші монети були з електрума і чеканились близько 650–600 р до Р. Х. Швидке розповсюдження монет пов’язано із зручністю їх зберігання, дроблення і об’єднання, відносною великою вартістю при невеликій вазі та обсягу, що є дуже зручним при обмінних операціях.

Паперові гроші або банкноти були вперше використані в Китаї за часів династії Сун. Ці банкноти, відомі як «jiaozi», еволюціонували з векселів, що були у використанні з сьомого сторіччя. Тим не менш, вони не витісняють традиційних грошей, і були у використанні поряд з монетами. В Європі банкноти були вперше випущені Банком Стокгольма в 1661 році.

Історія грошей в Україні
Докладніше у статті Історія грошей в Україні
Найдавнішими монетами відкарбованими на українських землях були емісії грецьких колоній заснованих на північному узбережжі Чорного моря (Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей та ін.) Випускались вони впродовж 6 ст. до н. е. — 4 ст. н. е. Однак ареал їх розповсюдження є незначним.

Значно частіше зустрічається на українських землях монетна продукція стародавнього Риму. Ці монети перебували в обігу до 5 ст.

Впродовж 8-11 ст. на грошовому ринку Київської держави домінують арабські дірхеми, відкарбовані на чисельних дворах Арабського халіфату у Середній Азії, Ірані, Північній Африці, на Близькому Сході і навіть на Піренейському півострові. На Русь вони проникали двома основними шляхами — Волзьким та шляхом «з варяг у греки».

В епоху найбільшої могутності Київської держави князі розпочали власне монетне карбування. Так, Володимир Святославич Великий (980–1015) випускав т. зв. «златники» та «срібляники» — золоті та срібні монети, на лицевому боці яких розміщено зображення князя з усіма регаліями, а на зворотному — княжий герб — тризуб. Після Володимира Великого срібну монету карбували князі Святополк Ярополкович (1015–1019), Ярослав Мудрий (1019–1054).

Срібляник Ярослава Мудрого (1019–1054).
Лицьова — св. Георгій, зворотна — тризубець.
У другій половині 11 ст. у зв’язку з припиненням масового ввезення іноземних монет і відсутністю власних покладів срібла Київська Русь вступає у т. зв. «безмонетний період». Є припущення, що тоді роль засобів обігу виконували хутра звірів, насамперед, куниці (Martes) та вивірки (Sciurus).

У 12-13 ст. при проведенні значних фінансових операцій широко використовувались срібні злитки — гривни. Розрізняють декілька їх типів, основними з яких є: київські, чернігівські та новгородські. Різною була і вага гривен. Теоретично вона становила 204,756 г. срібла.

У 14 ст. монетне карбування на українських землях відновлюється. Після завоювання Галичини поляками, король Казимир III Великий (1333–1370) розпочав тут емісію т. зв. «квартників» (півгрошів) зі срібла та мідних «пулів». Перші з них несуть зображення герба Галичини — крокуючого лева та напис «moneta russiae». Монета цього типу карбувались у Львові і наступниками Казимира III Людовиком Угорським (1370–1382) та його намісником у Галичині — Володиславом Опольським (1372—1378), а також при Владиславі Ягайло (1386–1434). Одночасно, останній з них карбував і т. зв. «львівські квартники» — півгроші з написом «moneta lembergensis», які випускались до 1414 р.

У 16 ст., внаслідок грошової реформи Сигізмунда 1526–1528 рр. грошове господарство українських земель зазнає суттєвих змін. На ринку з’являються нові номінали: шостак — 6 грошів, трояк — 3 гроші, гріш, тернарій (третяк) — 3 денарії, солід (шеляг) — 6 денаріїв тощо. Основною лічильною одиницею стає злотий, що дорівнював 30 грошам. Зростає кількість та асортимент крупної монети: з’являються срібні талери (біля 28 г.) та їх фракції 1/2 та 1/4.

Дискусійним залишається і питання проведення грошового карбування Богданом Хмельницьким. Більшість дослідників не схильні підтримувати цієї думки, але дехто (зокрема акад. І. П. Крип’якевич) її схвалює. Є також дані про карбування півтораків — чехів гетьманом П. Дорошенком у м. Лисянка.

Після Полтавської битви 1709 Петро I заборонив використовувати іноземну монету в Україні. Впродовж 18 ст. і до революції 1917 тут домінували російський рубль та копійка (1/100 рубля).

Внаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772) Галичина відійшла до складу Австрійської імперії. У 1774 вона захопила і Буковину. На цих землях австрійський уряд запровадив власну грошову систему: 1 гульден (флорин) дорівнював 60 крейцерам. Деякий час велося карбування монет для Галичини номіналом 1 шиллінг, та З крейцари. З 1857 гульден став дорівнювати 100 крейцерам. Внаслідок грошової реформи 1892 у Австро-Угорщині було запроваджено золотий монометалізм і основною грошовою одиницею стала корона (крона), яка ділилася на 100 геллерів (філлерів).

Після відновлення української національної державності 1917 р. з’явилась необхідність випустити власні гроші. Ухвалою Української Центральної Ради від 19.12.1917 року було вирішено випустити перші кредитні білети номінальною вартістю 100 карбованців. Вони були віддруковані в одній з українських друкарень Києва і з’явилися в обігу вже 24 грудня того ж року. Це були перші паперові гроші, на яких було поміщено зображення державного герба України — тризуба і написи українською мовою.

Законом Української Народної Республіки від 1.03.1918 р. грошовою одиницею стала гривня, яка дорівнювала 1/2 карбованця і ділилася на 100 шагів. В обігу перебували грошові знаки вартістю 10, 25, 50, 100, 250, 1000 карбованців, а також 2, 5, 100, 500, 1000 і 2000 гривень. Розмінна монета — шаги, випускались у вигляді поштових марок, номінальною вартістю 10, 20, 30, 40 та 50 шагів.

Після встановлення на українських землях більшовицького режиму, а згодом і включення їх до складу СРСР тут були поширені знаки радянського зразка. На західноукраїнських землях у міжвоєнний період використовувались гроші держав, до складу яких вони входили: у Галичині польська марка, а з 1924 — злотий, що дорівнював 100 грошів, на Закарпатті — чехословацька крона, яка ділилася на 100 геллерів, а на Буковині — румунська лея, що складалася з 100 бані.

Після відновлення державної незалежності України 1991 р. взято курс на запровадження в обіг власної грошової одиниці — гривні, яку було введено у вересні 1996.

Функції грошей
Гроші виконують ряд важливих функцій:

Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, та встановлює певну грошову одиницю розрахунків — національну валюту.
Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.
Засіб нагромадження — це функція, що пов’язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб.
Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.
Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.
Види грошей
За критерієм матеріально-речового змісту розрізняють дві групи носіїв грошових властивостей: повноцінні (товарні та металеві) і неповноцінні (паперові та кредитні)[2]:

Повноцінні — це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. До повноцінних відносять товарні та металеві гроші.
Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. До них відносяться паперові, кредитні гроші та білонна монета.
Змішані форми грошей ─ гроші, якими користувалися в період переходу від повноцінних до неповноцінних грошей.
Товарні гроші — це різновид грошей, які є товаром (наприклад худоба, зерно, мушлі, хутра). Тобто предмети, які можна безпосередньо використовувати, проте одночасно, вони виступають і як еквівалент вартості інших товарів. Купівельна спроможність товарних грошей ґрунтується на вартості, властивій конкретному товару, який виступає в ролі грошей.

Металеві гроші спочатку з’явилися як шматки металу різної форми та ваги, з часом вони трансформувались у форму монет. Монета грошовий знак, виготовлений з металу (золота, срібла, міді або сплавів) встановлених законом ваги і форми, що використовується як засіб грошового обігу та платежу.

Паперові гроші — це гроші, що не мають самостійної вартості, або ця вартість не співрозмірна з номіналом. Вони випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законним платіжним засобом на всій території.

Кредитні гроші — це права вимоги до фізичних або юридичних осіб, спеціальним чином оформлений борг, зазвичай у формі переданого цінного паперу, які можна використовувати для покупки товарів (послуг) або оплати власних боргів. Оплата по таким зобов’язанням зазвичай проводиться у визначений термін, хоча є варіанти, коли оплата проводиться в будь-який час на першу вимогу. Кредитні гроші несуть в собі ризик невиконання вимоги. Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

Грошові агрегати
Докладніше у статті Грошові агрегати

Грошові агрегати — види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.

Грошові агрегати це зобов’язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.[4]

Відповідно до методологічних правил НБУ виділяють грошові агрегати різного складу:

M0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.
М1 грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті.
М2 грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити.
М3 (грошова маса) — грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.
Вартість грошей
Докладніше у статті Вартість грошей
Вартість грошей, як засобу обігу, визначається їх купівельною спроможністю. Купівельна спроможність не обов’язково повинна бути обумовлена реальною вартістю, наприклад, вартістю золота, з якого гроші виготовлені або на яке вони легко і гарантовано можуть бути обмінені (золотий запас). Вона визначається довірою до емітенту власників грошових коштів.

Інфляція
Докладніше у статті Інфляція

Рівень інфляції у світі на 2007 рік
Інфляція (від лат. inflatio — роздування) — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.[5][6].

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найпоширенішим показником для розрахунку інфляції є:

індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI — Consumer Price Index)
індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI — Wholesale Price Index, PPI — Production Price Index);
дефлятор ВВП (англ. GDP deflator).
Паритет купівельної спроможності
Докладніше у статті Паритет купівельної спроможності
Парите́т купіве́льної спромо́жності (ПКС; англ. purchasing power parity, PPP) — поняття, яке використовується в різних контекстах:

У економічній теорії паритетом купівельної спроможності називається формулювання закону єдиної ціни для міжнародних ринків: купівельна спроможність деякої суми на одному ринку повинна бути рівна купівельній спроможності цієї ж суми на ринку іншої країни, якщо перевести дану суму за поточним обмінним курсом в іноземну валюту.
Під паритетом купівельної спроможності може матися на увазі також фіктивний обмінний курс двох або декількох валют, розрахований на основі їх купівельної спроможності стосовно певних наборів товарів і послуг.
Закон Грешема
Докладніше у статті Закон Грешема
Закон Грешема — економічний закон названий на честь англійського фінансиста Томаса Грешема (1519 — 1579) про співвідношення між різними валютами.

Визначення[7]: Переоцінені державою гроші витіснять з обороту недооцінені державою гроші. («Money overvalued by the State will drive money undervalued by the State out of circulation.»)

Грошова система
Докладніше у статті Грошова система
Грошова система — це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки

Кожна з нині діючих грошових систем мають багато спільних ознак та включають такі елементи:

грошову одиницю;
види державних грошових знаків;
масштаб цін;
валютний курс;
порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;
регламентацію безготівкового грошового обігу;
правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;
державний орган, який здійснює грошово — кредитне й валютне регулювання.
Оскільки грошові системи — це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем:
a) ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово — кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;
b) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно — командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар — Гроші — Виробництво і грошового обігу;

залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють:
a) грошові системи відкритого типу — відсутні обмеження у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу;
b) грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно — командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.

залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:
a) якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;
b) система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

Закон грошового обігу
Докладніше у статті Закон грошового обігу
Зако́н грошово́го о́бігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об’єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

деzacon groshi

M — об’єктивно необхідна маса грошей;
ΣPQ — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;
ΣК — сума продажів товарів і послуг у кредит;
ΣП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;
ΣВП — сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;
V — швидкість обороту грошової одиниці за рік;
Фальшивомонетництво
Докладніше у статті Фальшивомонетництво
Фальшивомонетництво — виготовлення з метою збуту, а також збут підроблених державних казначейських білетів (у даний час в Україні їх не випускають), білетів Національного банку України, металевої монети, державних цінних паперів (акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, казначейські зобов’язання) або іноземної валюти.

Саме слово «фальшивомонетництво» походить від латинського falsus, що означає «підроблений, неправдивий, фальшивий». В українській мові «фальш» — означає «підробка, обман, шахрайство, неправда», а фальшивомонетництво дослівно означає виробництво підроблених монет[8].

Фальшивомонетництво завжди і в усіх державах вважалося тяжким кримінальним злочином. З метою його попередження та покарання осіб, винних у виготовленні підроблених грошей, в кримінальному законодавстві держав, у тому числі й в Кримінальному кодексі України (ст. 199), передбачена відповідальність за вчинення такого протиправного діяння. Кримінальна відповідальність згідно зі ст. 199 КК України наступає за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї. У частині 3 статті 199 КК України 2001 року законодавець посилив кримінальну відповідальність за вчинення фальшивомонетництва «організованою групою».

Грошові кошти
Це поняття бухгалтерського обліку, яке відображає найліквідніші активи підприємства та включає готівку в касі, кошти на рахунках в банках, електронні гроші, які емітуються у відкрито циркулюючій системі, депозити до запитання та кошти в дорозі.

Визначення дивідендів

Визначення дивідендів та їх виплата

У бухгалтерському обліку під дивідендами розуміють частину чистого прибутку, розподілену між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства (п. 4 ПБО-15).
Відповідно до пп. 14.1.49 ПКУ дивіденди — платіж, що здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
До дивідендів згідно з цим підпунктом прирівнюютьсяплатіж, що здійснюється державним унітарним, комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, а також платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому додатне або від’ємне значення об’єкта оподаткування, розраховане згідно з р. III ПКУ, не впливає на порядок нарахування дивідендів.
У акціонерному товаристві (далі — АТ) право розподіляти прибуток віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів (п. 12 ч. 2 ст. 33 Закону про АТ), тому саме цей орган приймає рішення про направлення прибутку на виплату дивідендів. У товаристві з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) до компетенції загальних зборів учасників віднесені, зокрема, питання щодо порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частини прибутку (дивідендів), що передбачено ст. 59 Закону про господарські товариства з урахуванням норм п. «д» ч. 5 ст. 41 цього Закону.
Граничний строк виплати дивідендів на рівні закону передбачений лише для АТ. Так, відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону про АТ виплата дивідендів за:
— простими акціями здійснюється у строк, що не перевищує шести місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів;
— привілейованими акціями здійснюється у строк, що не перевищує шести місяців після закінчення звітного року.
Зауважимо, що АТ має виплачувати дивіденди виключно грошовими коштами (ч. 1 ст. 30 Закону про АТ).
Щодо інших господарських товариств, наприклад ТОВ, то вони можуть визначити граничний термін виплати дивідендів у статуті або шляхом прийняття рішення загальними зборами.
Таким чином, рішення про спрямування прибутку на виплату дивідендів мають прийняти загальні збори акціонерів АТ або учасників ТОВ Посилання*. Під час прийняття такого рішення слід визначити суму прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, їх розмір, що припадає на одну акцію (в акціонерному товаристві) або на частку кожного учасника (у ТОВ), порядок виплати дивідендів, а також терміни початку та закінчення їх виплати. Таке рішення має бути зафіксоване у протоколі загальних зборів. Після прийняття рішення загальними зборами бухгалтерія здійснює виплату дивідендів у розмірі, порядку та строки, визначені цими зборами.

 

Бухгалтерський облік

У бухгалтерському обліку підприємства — власника корпоративних прав облік нарахованих дивідендів, які підлягають отриманню, ведеться відповідно до Інструкції № 291 за дебетом рахунку 37 «Розрахунки з різними дебіторами», субрахунок 373 «Розрахунки за нарахованими доходами». При цьому як кореспондуючий використовується рахунок 73 «Інші фінансові доходи», субрахунок 731 «Дивіденди одержані» (якщо дивіденди отримуються від підприємства, яке не є асоційованим, дочірнім або спільним по відношенню до підприємства — одержувача дивідендів).
Якщо підприємство здійснило фінансові інвестиції в асоційоване або дочірнє підприємство і веде облік таких інвестицій за методом участі в капіталі, то воно при відображенні в обліку нарахованих до отримання дивідендів повинне керуватися також нормами ПБО-12. Зокрема, у абзаці другому п. 12 цього положення (стандарту) установлено, що балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на суму, що є часткою інвестора в чистому прибутку (збитку) об’єкта інвестування за звітний період, з включенням цієї суми до складу доходу (втрат) від участі в капіталі. При цьому одночасно балансова вартість фінансових інвестицій зменшується на суму визнаних дивідендів від об’єкта інвестування, що відображається бухгалтерським записом за дебетом субрахунку 373 «Розрахунки за нарахованими доходами» у кореспонденції з кредитом субрахунку 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі» (зауважимо, що субрахунок 731 «Дивіденди одержані» у цьому випадку не використовується). Докладніше про ведення обліку фінансових інвестицій за методом участі в капіталі та про відображення в обліку нарахованих до отримання дивідендів можна дізнатися з прикладу, що наведений у додатку 2 до ПБО-12.
Для узагальнення інформації про розрахунки з учасниками та засновниками підприємства, що пов’язані з розподілом власного капіталу (дивіденди, повернення часток тощо), призначено рахунок 67 «Розрахунки з учасниками» (Інструкція № 291). Дивіденди, нараховані власникам простих та привілейованих акцій (часток у статутному капіталі) за рахунок прибутку або з інших джерел, передбачених установчими документами, обліковують на субрахунку 671 «Розрахунки за нарахованими дивідендами». За кредитом субрахунку 671 відображається збільшення заборгованості підприємства перед засновниками та учасниками товариства, за дебетом — її зменшення (погашення), у тому числі реінвестування доходів тощо.
Розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), відрахування у резервний капітал та інше використання прибутку в поточному періоді відображаються на субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» до рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» (Інструкція № 291). Сальдо на цьому субрахунку у кінці року закривається у кореспонденції з субрахунками 441 та/або 442 з виведенням сальдо на одному з цих субрахунків.

 

Оподаткування податком на прибуток

Отримання дивідендів
Дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, у випадках, передбачених п. 153.3 ст. 153 ПКУ, не враховуються при визначенны об’єкта оподаткування (пп. 136.1.12 ст. 136 ПКУ). Як бачимо, у цьому підпункті йдеться лише про дивіденди, отримані від інших платників податку на прибуток. То чи слід оподатковувати податком на прибуток дивіденди, отримані, наприклад, від юридичної особи — резидента, яка сплачує єдиний податок і не є платником податку на прибуток?
На нашу думку, дивіденди, отримані від юридичної особи — резидента, яка не є платником податку на прибуток, також не повинні оподатковуватися податком на прибуток. Підстави для такого висновку дає пп. 153.3.6 ст. 153 ПКУ, у якому зазначено, що юридичні особи — резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу доходу (крім постійних представництв нерезидентів). Як бачимо, у цьому підпункті відсутня згадка про те, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування дивіденди, отримані лише від платників податку на прибуток. Отже, на думку автора, дивіденди, отримані від будь-якого резидента, не повинні оподатковуватися податком на прибуток.
Дивіденди, отримані платником податку — резидентом із джерелом їх виплати від нерезидента, згідно з пп. 153.3.6 ст. 153 ПКУ у певних випадках слід включати до складу доходу за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання таких дивідендів. Так, дивіденди, отримані від нерезидента, включаються до складу доходу, якщо:
— нерезидент, що виплачує дивіденди, має офшорний статус;
— нерезидент не перебуває під контролем платника податку — резидента, який отримує дивіденди. Нагадаємо, що відповідно до пп. 14.1.159 ст. 14 ПКУ під контролем господарської діяльності слід, зокрема, розуміти володіння безпосередньо або через пов’язаних фізичних або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду в розмірі не менше 20 % такого фонду.
Доходи у вигляді дивідендів, отриманих у зазначених випадках від нерезидентів, включаються до складу інших доходів(пп. 135.5.1 п. 135.5 ПКУ). Якщо ж нерезидент, що виплачує дивіденди, перебуває під контролем платника податку — резидента, який їх отримує, то такий резидент згідно з пп. 153.3.6 ст. 153 ПКУ не включає отримані дивіденди до складу доходів.

Виплата дивідендів
Емітент корпоративних прав може виплачувати власнику цих корпоративних прав дивіденди незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними ст. 152 ПКУ (пп. 153.3.1 ст. 153 ПКУ).
Емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п. 151.1 ст. 151 ПКУ, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених пп. 153.3.5 ст. 153 ПКУ), базою для нарахування авансового внеску є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.
Згідно з п. 151.1 ст. 151 ПКУ основна ставка податку становить 16 %. Проте зазначений пункт слід застосовувати з урахуванням норм п. 10 р. XX «Перехідні положення» ПКУ. В п. 10 підрозділу 4 р. XX ПКУ установлено, що з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. включно застосовуються ставка податку 21 %, а ставка 16 % застосовуватиметься лише з 01.01.2014 р.
Авансовий внесок включається до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів (пп. 153.3.2 ст. 153 ПКУ). Такий авансовий внесок є невід’ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) відповідно до норм ст. 160 ПКУ або чинних міжнародних договорів України.
Звертаємо також увагу на норми пп. 153.3.2 ст. 153 ПКУ, згідно з якими:
— обов’язок з нарахування та сплати авансового внеску покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи є він платником податку та чи має пільги зі сплати податку, надані ПКУ, у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена п. 151.1 ст. 151 ПКУ (крім платників цього податку, які підпадають під дію п. 156.1 ст. 156 ПКУ, тобто страховиків). Проте не сплачують авансовий внесок суб’єкти господарювання, які є платникамифіксованого сільськогосподарського податку згідно з р. XIV ПКУ;
— якщо будь-який платіж будь-якою особою називається дивідендом, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними в абзацах першому, другому та третьому п. 153.3 ст. 153 ПКУ (тобто зі сплатою авансового внеску і застосуванням звичайних цін у необхідних випадках), незалежно від того, чи є особа платником податку.
У випадках, передбачених пп. 153.3.5 ст. 153 ПКУ, авансовий внесок сплачувати не потрібно (незалежно від того, як виплачуються дивіденди — у грошовій чи не грошовій формі). Не справляється цей внесок, зокрема, у разі виплати дивідендів:
1) фізичним особам. Зауважимо, що у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.94 р. № 334/94-ВР не було аналогічної норми;
2) у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих платником податку, за умови, що така виплата жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента. У даному випадку не має значення, були такі акції (частки, паї) належним чином зареєстровані (відображені у зміні до статутних документів) чи ні;
3) на користь власників корпоративних прав материнської компанії, що сплачуються у межах сум доходів такої материнської компанії, отриманих у вигляді дивідендів від інших осіб. Якщо сума виплат дивідендів на користь власників корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих такою компанією дивідендів, то дивіденди, сплачені у межах такого перевищення, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими пп. 153.3.2 ст. 153 ПКУ (тобто на суму таких «понадлімітних» дивідендів слід нарахувати і внести до бюджету авансовий внесок). З метою оподаткування материнська компанія повинна вести облік дивідендів, отриманих нею від інших осіб, та дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав такої материнської компанії, наростаючим підсумком, а також відображати їх у податковій звітності в порядку, визначеному центральним податковим органом;
4) управителем фонду операцій з нерухомістю при виплаті платежів власникам сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю;
5) платником податку, прибуток якого звільнений від оподаткуваннявідповідно до положень ПКУ, у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування у періоді, за який виплачуються дивіденди.
Якщо платник податку — емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство попередньо сплатив упродовж звітного періоду у зв’язку з нарахуванням дивідендів авансовий внесок, то він зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску (пп. 153.3.3 ст. 153 ПКУ). Проте не дозволяється робити такий залік з податком, передбаченим п. 156.1 ст. 156 ПКУ (у цьому пункті йдеться про об’єкт оподаткування від діяльностістраховика).
Якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого упродовж звітного періоду, перевищує суму податкових зобов’язань підприємства — емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, то слід врахувати таке. Відповідно до пп. 153.3.4 ст. 153 ПКУ сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов’язань наступного податкового періоду, а при отриманні від’ємного значення об’єкта оподаткування такого наступного періоду —на зменшення податкових зобов’язань майбутніх податкових періодів.
Дивіденди, отримані юридичною особою — нерезидентом від резидента, вважаються доходами, отриманими нерезидентом з джерелом їх походження з України. Тому резидент, що здійснює на користь такого нерезидента виплату дивідендів, зобов’язаний утримати податок з таких доходів за ставкою 15 % їх суми та за їх рахунок. Зазначений податок сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями чинних міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати (п. 160.2 ст. 160 ПКУ).
Згідно з п. 154.6 ст. 154 ПКУ для певних платників податку на прибуток на період з 01.04.2011 р. до 01.01.2016 р. застосовується ставка цього податку 0 %. Проте таким особам слід пам’ятати про обмеження, передбачені останнім абзацом цього пункту. Так, платникам податку, зазначеним у пп. «а», «б», «в» п. 154.6 ст. 154 ПКУ, якщо вони вирішать нарахувати та виплатити дивіденди своїм акціонерам (власникам), варто врахувати, що вони змушені будуть:
— по-перше, нарахувати та внести до бюджету авансовий внесок з податку в порядку, встановленому пп. 153.3.2 ст. 153 ПКУ;
— по-друге, сплатити податок на прибуток за ставкою, встановленою п. 151.1 ст. 151 ПКУ, за звітний податковий період, у якому нараховувались та виплачувались дивіденди.
Нараховані до виплати дивіденди у загальному випадку не включаються до складу витрат (пп. 139.1.8 ст. 139 ПКУ). Виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюєтьсяз метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу витрат платника податку. Сума таких прирівняних до заробітної плати дивідендів включається до складу витрат емітентакорпоративних прав (пп. 153.3.7 ст. 153 ПКУ).

 

Оподаткування ПДВ

Виплата дивідендів у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом, не є об’єктом оподаткування ПДВ відповідно до пп. 196.1.6 ст. 196 ПКУ. Якщо ж дивіденди виплачуються у товарній формі, то така операція оподатковується ПДВ.

 

Оподаткування ПДФО

При оподаткуванні дивідендів податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) починаючи з 01.01.2011 р. слід керуватися насамперед п. 170.5 ст. 170 ПКУ. Податковим агентом під час нарахування (виплати) дивідендів на користь платника податку (фізичної особи — акціонера тощо) є емітент корпоративних прав або інша особа, яка за його дорученням здійснює таке нарахування (виплату).
Навіть якщо резидент сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб’єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, то такий резидент все одно є податковим агентом під час нарахування дивідендів. Саме податковий агент зобов’язаний нараховувати, утримувати та сплачувати ПДФО до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи із сум доходів, що виплачуються такій особі (пп. 14.1.180 ст. 14 ПКУ).
У загальному випадку дивіденди, нараховані емітентом корпоративних прав — резидентом, який є юридичною особою, відповідно до пп. 170.5.3 ст. 170 ПКУ оподатковуються за ставкою, визначеною у п. 167.2 ст. 167 ПКУ, тобто 5 %.
Доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів, з урахуванням особливостей, встановлених для нерезидентів (пп. 170.10.1 ст. 170 ПКУ).
Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, застосовуються правила міжнародного договору (п. 3.2 ст. 3 ПКУ). Таким чином, при нарахуванні та виплаті дивідендів на користь фізичних осіб — нерезидентів ПДФО може утримуватися за ставкою, передбаченою міжнародним договором, яка може відрізнятися від 5 %.
Якщо дивіденди нараховуються на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, то вони прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням. При цьому така виплата не підлягає оподаткуванню як дивіденди згідно з нормами р. IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПКУ (пп. 153.3.7 ст. 153 ПКУ). Отже, з такої виплати слід утримувати ПДФО не за низькою дивідендною ставкою 5 %, а за більш високими зарплатними ставками 15 % та 17 %.
Законодавством передбачені випадки, коли дивіденди взагалі не підлягають оподатуванню ПДФО. Зокрема, згідно з пп. 165.1.18 ст. 165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаютьсядоходи у вигляді дивідендів, які одночасно відповідають усім наведеним нижче вимогам:
— дивіденди нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою — резидентом, що нараховує такі дивіденди;
— таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента;
— у результаті нарахування дивідендів збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів.
Доходи, зазначені у п. 170.5 ст. 170 ПКУ (тобто дивіденди), остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок(пп. 170.5.4 ст. 170 ПКУ). Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (пп. 168.1.2 ст. 168 ПКУ).
Якщо оподатковуваний дохід (у тому числі дивіденди) нараховується, але не виплачується (не надається) платнику податку, то ПДФО, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає відповідно до пп. 168.1.5 ст. 168 ПКУ перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені ПКУ для місячного податкового періоду.
За базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, податкові декларації подаються протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пп. 49.18.1 ст. 49 ПКУ). Для сплати суми податкового зобов’язання, зазначеної у податковій декларації, надається ще 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПКУ для подання податкової декларації (п. 57.1 ст. 57 ПКУ). Отже, якщо оподатковуваний дохід у вигляді дивідендів нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то ПДФО, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом не пізніше 30 календарних днів, що настають за місяцем нарахування доходу.
У Податковому розрахунку за формою № 1ДФ, який подається упродовж 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, доходи фізичних осіб у вигляді дивідендів відображаються таким чином:
— дивіденди, які не підлягають оподаткуванню ПДФО відповідно до пп. 165.1.18 ст. 165 ПКУ, відображаються з ознакою доходу «142»;
— дивіденди, що оподатковуються ПДФО за ставкою, встановленою п. 167.2 ст. 167 ПКУ (5 %), відображаються з ознакою доходу «109»;
— дивіденди, прирівняні згідно з пп. 153.3.7 ст. 153 ПКУ до заробітної плати з відповідним оподаткуванням (наприклад, нараховані за привілейованими акціями), відображаються з ознакою доходу «101».

 

Нарахування єдиного внеску

Відповідно до п. 7 ст. 7 Закону № 2464 перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабміном. На виконання цієї норми Кабмін затвердив Перелік № 1170, у якому такі виплати згруповано залежно від форми, в якій вони здійснюються. У р. ІІ Переліку № 1170 перелічені виплати, які надаються в натуральній або грошовій формі. У п. 14 р. ІІ цього Переліку серед виплат, на які не нараховується єдиний внесок, наведено, зокрема, доходи за акціями та інші доходи від участіпрацівників у власності підприємства (дивіденди).
Крім того, нормами Закону № 2464 взагалі не встановлено обов’язок емітента щодо нарахування та сплати єдиного внеску із суми нарахованих і виплачених дивідендів. Отже, при нарахуванні та виплаті дивідендів (у тому числі не за акціями і не працівникам емітента) на такі доходи не нараховується і з них не утримується єдиний внесок.
Порядок відображення у бухгалтерському та податковому обліку виплати дивідендів розглянемо на прикладі 1. Звернемо також увагу на те, що відповідно до наказу Мінфіну України від 09.12.2011 р. № 1591 План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій було викладено в новій редакції, при цьому з цього Плану вилучені субрахунки до синтетичних рахунків (хоча з Інструкції № 291 Мінфін субрахунки не вилучив). Крім того, зазначений наказ Мінфіну передбачає, що субрахунки до синтетичних рахунків підприємства можуть уводити самостійно виходячи з потреб управління, контролю, аналізу та звітності. Ті підприємства, які застосовують Інструкцію № 291, повинні використовувати субрахунки, визначені цією Інструкцією. Умовимося, що підприємства, які задіяні в прикладах 1-3, застосовують Інструкцію № 291 і, відповідно, використовують при веденні бухгалтерського обліку субрахунки до синтетичних рахунків, які передбачені цією Інструкцією.

Оренда салону краси – бізнес ідея

Оренда салону краси – бізнес ідея

 

Бізнес план салону краси скласти легко. До послуг перукаря кожен з нас звертається регулярно. Навіть ті представниці слабкої статі, які є власницями коси до п’ят, періодично відвідують перукаря, щоб освіжити стрижку. На сьогоднішній день перукарню в чистому вигляді не зустрінеш – відкриття салону краси є більш виправданим і вигідним. Дійсно, послуги косметолога та майстри манікюру стали не менш популярними, ніж послуги зі стрижки та фарбування волосся. І стосується це не тільки жінок. Так що ми пропонуємо вам чергову не позбавлену підстав ідею, як заробити гроші на бажанні людей бути красивими.

 

Основні принципи

Якщо ви вирішили таки відкрити салон краси, то ви зіткнетеся з такими моментами:

пошук приміщення і його оренда (купівля);

ремонт приміщення салону краси (косметичний або тематичний);

офіційне оформлення документів;

підбір персоналу;

становлення цінової політики.

Для початку, визначтеся з масштабом і аудиторією свого салону. Припустимо, для створення великої мережі хороших салонів відразу знадобиться близько 6 млн $. В такому випадку вам знадобляться інвестори і партнери. Для відкриття ж одного салону знадобиться від 10 000 до 20 000 $ і ця сума, погодьтеся, виглядає більш доступною.

 

Вибір місця для салону краси

 

Багато хто, з початківців в даній сфері, вважають, що відкривши салон преміум-класу в центрі міста можна відразу стати мільйонером. Але факти говорять про інше – записатися на манікюр в мідл-салоні «на сьогодні» найчастіше неможливо, в той час як в салонах з більш високими цінами це зробити набагато простіше. Ще один факт – відкриття мідл-салону обійдеться вам від 8 000 $.

 

При виборі місця обійдіть райони, де ви збираєтеся відкривати свій салон. Зверніть увагу на наявність супермаркетів, ринків, інших магазинів, кількість банкоматів … Загалом на всі елементи зручного життя – чим їх більше, тим краще. Це свідчить про те, що жителі даного району звикли вирішувати всі свої насущні проблеми не виїжджаючи за його межі (району).

 

Вибір приміщення

 

Певних норм саме для салонів краси в законі не прописано, тому приміщення повинно відповідати стандартам приміщень сфер послуг. Салон краси не може перебувати в будівлі шкіл, дитячих садків, санаторіїв. Можна розташовувати салон краси на першому або цокольному поверсі житлового будинку. У відповідності з певними нормами, площа повинна бути не менше 60 кв. м.

Оренда приміщень під салон краси – плюси і мінуси

Існує кілька варіантів відкриття свого салону:

 

  1. Оренда приміщення.

 

Оренда приміщень під салон краси має певні плюси: у разі невдалого вибору місць, Ви можете розірвати договір з орендодавцем і переїхати в інше місце. Але майте на увазі, що орендодавець сам може розірвати з вами договір без особливих на те причин і в самий невідповідний момент, або ж просто підняти орендну плату.

 

  1. Купівля приміщення.

 

Купити приміщення під салон краси доцільно з тієї точки зору, що ви жодним чином не будете залежати від орендодавця. Ризик полягає в тому, що вибір місця може виявитися невдалим. Або ж салонний бізнес виявиться не для вас. Але в цьому випадку ви зможете здавати вже придбане приміщення в оренду. Як варіант, можлива і оренда салону краси – тобто ви здаєте в оренду не саме приміщення, а весь налагоджений бізнес. Останнім часом це дуже поширений вид заробітку.

 

  1. Віртуальний салон краси онлайн.

 

Досить таки специфічний вид діяльності. Повноцінним салоном краси це назвати не можна, але відвідувачів на таких сайтах завжди дуже багато. Відповідно, витрати на відкриття подібного салону будуть ні на один порядок менше.

 

Ремонт приміщення

 

Якщо ви починаєте бізнес з нуля, то оренда або купівля приміщення під салон краси переллються в капітальний ремонт. Косметичний ремонт можливий при оренді салону краси.

 

Важливим моментом є те, що стіни, підлога і стеля повинні бути облицьовані таким матеріалом, який легко миється. Перед початком ремонту ретельно вивчіть нормативи для приміщення салону краси, інакше ризикуєте надовго затримати відкриття начебто 100% готового салону.

 

До зонування салону краси також підійдіть з розумом: по-перше, існують певні вимоги для певних косметичних послуг (припустимо, в залі манікюру і педикюру коефіцієнт природного освітленості повинен бути більш, ніж 1,5%, а для решти майстрів – не менше 1% ), по-друге, якщо ви надто заощадите простір, то втратите загальний вигляд салону і позбавите як майстрів, так і клієнтів комфорту та зручності.

 

Перед ремонтом також продумайте, чи буде ваш салон стандартним, або ж ви віддаєте перевагу підійти до цього з творчістю і додати родзинку. У другому варіанті пощастило, якщо ви самі володієте даром дизайнера. В іншому випадку доведеться сплатити послуги дизайнера-проектувальника, які сьогодні недешеві.

 

Обладнання

 

Найчастіше, обладнання для салону краси є стандартним. Коли будете закуповувати обладнання, в першу чергу відштовхуйтеся від побажань співробітників – саме майстрам вашого салону працювати з цим обладнанням, а вони-то вже точно знають, з чим їм буде зручніше і ефективніше працювати.

Можна купити і бувше у вжитку обладнання. Такі послуги пропонують найчастіше салони краси, які з тієї чи іншої причини змінюють старе обладнання (наприклад, прийом на роботу примхливого майстра або зміна інтер’єру) або ж зовсім припиняють свою діяльність. При закупівлі б / в обладнання ви заощадите близько 50%, але уважно перевіряйте справність всього обладнання і його частин.

 

Персонал

 

Мінімальний штат стандартного салону: адміністратор, 4 майстра-перукаря, 2 майстра манікюру-педикюру, 2 косметолога, прибиральниця. Це приблизний колектив салону з урахуванням позмінної роботи.

Приймати на роботу краще досвідчених, але тим не менш молодих майстрів.

Вікова категорія для перукарів вважається оптимальною 21-28 років. У такому випадку молоді люди вже не легковажні і більш серйозно ставляться як до роботи, так і до поставленого завдання, і вони сучасні і спостерігають за тенденціями моди.

Щодо косметолога і майстри манікюру і педикюру – досвід роботи у таких фахівців повинен бути не менше 2 років.

Оплата праці

Оптимальним варіантом буде прийом співробітників «по трудовій» на мінімальну зарплату + бонуси. У такому випадку ви позбавляєте себе від зайвих непорозумінь і головних болів в податковій, і майстри задоволені.

Який відсоток віддавати майстру, а який забирати в касу – Ваше особисте рішення. Але майстер-перукар отримує в середньому 30-40% (без урахування чайових). І не занижуйте оплату праці своїх співробітників – це дуже підвищує спокуса працівників приймати «лівих» клієнтів і прийом клієнтів салону на дому. Для більш чіткого контролю приховування доходів безпосередньо на робочому місці, адміністратор повинен самостійно контролювати кількість клієнтів кожного майстра і вид послуги, яка була надана. Для цього адміністратором повинна бути наближена вам людина, або взагалі можете зайнятися цим самостійно.

 

Бізнес план салону краси

 

Витрати на старті:

Офіційне оформлення (реєстрація ІП, виготовлення печатки, отримання всіх дозволів і т.д.) -1000 $

Оренда приміщення (вважаємо з обладнанням)  – 1 500 $ залежно від місця розташування.

Капітальний ремонт приміщення – 5 000 $

Інші витрати (виготовлення вивіски, брошур, підключення телефону, сигналізації) – ще близько 1 500 $

Разом: 9 000 $

 

Щомісячні витрати:

Оренда приміщення – 1 500 $

Комунальні послуги – 150 $

Витратні матеріали – 200 $

Заробітна плата персоналу – 1 200 $ (офіційно)

Податки – 500 $

Разом: 3 550 $

 

Дохід у місяць:

Один майстер-перукар обслуговує до 10 клієнтів на день. Середня вартість послуг – 75 грн. Тож маємо 4 * 10 * 75 = 3 000 грн. в день і 3 000 * 30 = 90 000 грн. в місяць

Майстер педикюру та манікюру обслуговує в день близько 6 клієнтів. Вартість послуги в середньому 100 грн. Тож маємо 2*6 * 100 = 1 200 грн. в день і 1 200 * 30 = 36 000 грн. в місяць.

Косметолог приймає в день 4 людини і вартість його послуг в середньому 200 грн. Маємо 2 * 4 * 200 = 1 600 грн.  в день і 1 600 * 30 = 48 000 в місяць.

Маємо такий результат – 90 000 + 36 000 + 48 000 = 174 000 гривень. Як на мене, непогано!