Структура теми WordPress.За замовчуванням поточна версія WordPress містить у собі 3 стандартні теми — Twenty Ten, Twenty Eleven та Twenty Twelve. Проте розробники дали можливість створювати власні теми. Кожен шаблон теми WordPress повинен мати хоча б 2 головних файли.
Список основних файлів шаблонів WordPress
Ієрархія теми WordPress
Функції WordPress для власних тем
Для звернення до файлів шаблонів WordPress або тієї чи іншої інформації з бази даних розробники створили спеціальні функції. Для прикладу, щоб вставити вміст файлу header.php, потрібно написати такий код:
або:
А для того, щоб вставити зміст поточного запису, потрібно написати такий код:
functions.php
Будь-яка тема WordPress може мати власний набір функцій для розширення можливостей. Так як і плагіни, код цього файлу може редагувати практично будь-який елемент цієї СКВ. Для прикладу наступний код замінить текст з «підвалу» панелі адміністратора посиланням на статтю «Wordpress» в українській Вікіпедії:
function replace_wiki(){
echo(“Детальніше про WordPress“);
}
add_filter(‘admin_footer_text’, ‘replace_wiki’);
Плагіни WordPress
Плагіни WordPress — це елементи для розширення функціональності системи керуванням вмісту.
Стандартними плагінами, які йдуть за замовчуванням у вордпресі є Akismet — перевірка «спаму» в коментарях та Hello Dolly — перший плагін WordPress. Створений для вивчення користувачами принципу написання плагінів. Коли він увімкнений, в правому верхньому кутку панелі адміністратора відображається довільна стрічка з пісні «Hello Dolly» Луї Армстронга)
Розробники WordPress дали можливість користувачам створювати власні плагіни. Всі файли плагінів розміщуються в теці wp-content/plugins. Його головний файл повинен бути написаний на мові PHP, та на початку файлу повинен бути наступний текст:
Дельта Банк чого чекати
Чого чекати від Дельта Банку. Зараз це тема яка цікавить багатьох українців, а ще більше людей, які мають там вклади і які ще з серпня 2014 року не можуть їх отримати.
Коли нарешті можна буде очікувати виплат? Що вирішить НБУ та співвласник Дельта Банку Микола Лагун який зараз практично не виходить з приміщення НБУ.
У вересні Дельта обмежила зняття готівки з карт лімітом у 2500 гривень на добу. Але в касах і банкоматах видавали не більше 500 гривень в одні руки, і то для цього потрібно було писати заяву на ім’я начальника відділення.
Куди ділись гроші? 
Нагадаю, що власним бізнесом засновник банку та співвласник Микола Лагун почав займатись в 2005 році, придбавши у торгової компанії «Фокстрот» кредитну спілку «Фаворит», яка займалася роздрібним кредитуванням. Мережа «Фаворита» тоді налічувала 450 торгових точок.
У лютому 2006 року Микола Лагун зареєстрував «Дельта Банк» зі статутним капіталом в 60 млн доларів США, орієнтований на роздрібне експрес-кредитування. Уже через рік активи «Дельта Банку» перевищили 1 млрд грн, а через 2 роки «Дельта Банк» зайняв близько чверті сегмента роздрібного кредитування. Новий банк склав серйозну конкуренцію вже існуючим учасникам ринку експрес-кредитування: «ПриватБанку», «Правекс-Банку», Надра Банку, Societe Generale, а також банку «Лідер», який належав московській групі «Ренесанс Капітал» та претендував на той час на лідерство у цьому сегменті.
У 2006 році створює колекторську компанію Credit Collection Group (продав Кірілу Дмітрієву у 2011 році). Того ж року створив страхову компанію «Дельта Життя», як пізніше стала «Дельта Страхування». У жовтні 2006 року купив страхову компанію «Брама Життя».
У 2007 році створив філію свого банку «Дельта Банк Бєларусь» на базі бєларуського банку «Атом-Банк», 100% якого він придбав. Того ж року заснував компанію з керування активами «ККА Дельта-Капітал» та недержавний пенсійний фонд «НПФ Дельта», які поєднав разом із «Дельта Банком» та «Дельта Страхуванням» об’єднав у Фінансову групу Дельта. У вересні 2007 року — продав свою частку у страховій компанії «Брама Життя» Олександру Коваленко.
Того ж року створив девелоперську компанію «Європа», яка почала будувати котеджне містечко «Олімпік-Park» під Києвом з численними порушеннями законодавства станом на 2014 рік містечко недобудоване, тривають судові тяжби. Також заснував мережу іпотечних супермаркетів «Т.О.Ч.К.А», що пізніше припинила існування.
2008 року у розпал світової економічної кризи щоб вистояти продає 49% акцій «Дельта Банку» російському фонду Icon Private Equity! Того ж року створив банк «Банк 3/4», але пізніше продав його ГВД банку Вадиму Іщенко у 2010 році.
З 2008 року Микола Лагун обіймає посаду голови наглядової ради «Дельта Банку». Банк із швидкими темпами зростання привернув увагу іноземних інвесторів, і велика європейська банківська група яка оцінила «Дельта Банк» у сім капіталів, або майже у 800 млн доларів США, однак угода не відбулася.
2009 року створив у В’єтнамі філію свого банку «Дельта Банк В’єтнам». Банк спеціалізувався на споживчих кредитах. У 2010 році Лагун продав його інвесторам з В’єтнаму.
У 2010 році банкір змінив стратегію бізнесу, вирішивши, що «Дельта Банк» має стати універсальним банком. В цьому ж році за підсумками конкурсу було придбано кредитний портфель роздрібних і корпоративних клієнтів ТОВ «Укрпромбанк». Це дозволило «Дельта Банку» швидко увійти в корпоративний сегмент.
У липні 2011 року продав американській інвестиційній компанії Cargill Financial Services International Inc. 30,1088% «Дельта Банку». Наприкінці 2011 року «Дельта Банк» придбав кредитний портфель «УкрСиббанку», номінальною вартістю 4,8 млрд гривень.
2013 року придбав Астра Банк, SwedBank Україна та Кредитпромбанк, які планував об’єднати зі своїм «Дельта банком» до кінця 2013 року.
2014 року придбав Marfin Bank.
Тож в останні роки видно, що Микола Лагун стрімко йшов вгору скуповуючи всі проблемні банки. Завдяки чому в 2014 році Дельта Банк займав четверту сходинку по величині активів. А сам Микола Лагун здобув статки у розмірі 133 мільйони долларів.
Всі проблеми почались через переоцінку власних сил і неадекватне реагування на ситуацію що склалась. Після анексії Криму та війни на сході України, банк втратив приблизно 30% кредитного портфеля, але банк продовжував видавати кредити до моменту, коли стало зрозуміло, що на виплати не лишилось грошей. На даний момент в НБУ сподіваються, що в них вийде «Докапіталізація акціонерами – це було б найкраще для ринку, вкладників та держави», – заявила Гонтарева наприкінці минулого року. Оскільки банк визнано системно важливим, у нього є шанс на підтримку з боку держави. Але націоналізація Дельти – велика проблема для, й без того дефіцитного, держбюджету. За оцінками фінансистів, банк потребує докапіталізації на суму, яку можна порівняти з імовірними виплатами Фонду гарантування вкладів (17 млрд гривень).
Що ж, лишається чекати до чого домовляться акціонери та НБУ….
Як встановити Google AdSense
Реєстрація в Google AdSense. Зареєструватися в AdSense дуже просто, необхідно лише мати готовий сайт та обліковий запис в Google. Після чого заходим на основний сайт Google AdSense.
www.google.com/adsense/start
Натискаєм на кнопочку Get started now і в три кроки формуєм заявку. Крок перший пов’язуєм наявний або створюємо новий обліковий запис Google з AdSense
Крок другий вказуєм інформацію про сайт
І третій крок це формування та відправлення заявки, розгляд якої може тривати до семи днів.
Мою заявку розглядали один день і дали підтвердження. Далі переходимо по посиланні, яке в листі підтверджені направляє нас в особистий кабінет AdSense. Тепер ми можем створювати рекламні блоки, правда потрібно пройти ще одну перевірку, яка почнеться після того як ми розмістимо рекламний блок на сторінці свого сайту. На головній сторінці особистого кабінету нажимаєм на кнопку “добавити рекламний блок”.
Створюємо свій перший рекламний блок, я назвав свій “1”, згенерувавший код копіюєм
і всавляєм на сторінках свого сайту. У мене вийшло, пробуйте і у вас вийде))
ось так це виглядає.
WordPress
WordPress — це проста у встановленні та використанні система керування вмістом з відкритим кодом, яка широко використовується для створення веб-сайтів. Сфера застосування — від блогів до складних веб-сайтів. Вбудована система тем і плаґінів в поєднанні з вдалою архітектурою дозволяє конструювати на основі WordPress практично будь-які веб-проекти.
Написана на мові програмування PHP з використанням бази даних MySQL. Сирцевий код поширюється на умовах ліцензії GNU General Public License.
У 2003 році автори Open Source блогу b2 відмовляються від проекту. Метью Мюленвег і його друг продовжують його існування та змінюють назву на WordPress. Вже того ж року СКВ помічає велика компанія CNET та використовують її у якості блогу компанії. У 2004 році ця ж компанія пропонує Метью роботу, на яку він погоджується. В період роботи у CNET Метью не вистачає часу на роботу над WordPress і у 2005 році Метью покидає компанію і разом з Тонні Шнайдером створюють свою компанію з назвою «Automattic», яка орієнтувалась на проектах на базі WordPress. У 2006 році в Automattic було інвестовано 1,1 млн доларів декількома інвесторами (в тому числі і CNET), після чого компанія розширилась. На даний момент ринкова ціна Automattic оцінена в 30,6 млн доларів, а працюють в ній близько 30 чоловік.
Метью Мюленвег і Майк Літл були співзасновниками проекту. Серед головних розробників Райан Борен, Марк Джаквіт, Метью Мюленвег, Ендрю Озз, Пітер Вествуд та Ендрю Накін.
WordPress також розробляють члени спільноти, в тому числі WP тестери, група добровольців, які перевіряють кожний реліз. Вони отримують ранній доступ до нічних збірок, бета-версій та реліз-кандидатів. Помилки публікуються в спеціальній розсилці, або в інструменті Trac.
У вересні 2010 року, Automattic передав торгову марку WordPress в WordPress Foundation, організацію, що підтримує WordPress.org (включаючи програмне забезпечення та архіви для плагінів та тем), bbPress та BuddyPr
Можливості:
Дизайн, управління системою та інші можливості
простота встановлення, простота налаштувань;
підтримка веб-стандартів (XHTML, CSS);
модулі для підключення (плаґіни) з унікально простою системою їх взаємодії з кодом; можливість автоматичного встановлення та оновлення версії безпосередньо з панелі адміністратора;
підтримка так званих «тем», з допомогою яких легко змінюється як зовнішній вигляд, так і способи виведення даних;
можливість редагувати шаблони одразу в панелі адміністратора;
«теми» реалізовані як набори файлів-шаблонів на PHP (у HTML-розмітку вставляються PHP-мітки);
багато бібліотек «тем» і «плаґінів»;
потенціал архітектури дозволяє легко реалізовувати складні рішення;
СЕО-оптимізована система;
наявність українського перекладу.
Публікація та редагування
миттєва публікація;
підтримка RSS, Atom, trackback, pingback;
наявність ЛЗУ (людино-зрозумілий URL);
редагування WYSIWYG-редактором з можливістю вставлення форматованого тексту (наприклад з програми Microsoft Word) або редагування за допомогою HTML-розмітки.
Контент
наперед заплановані публікації;
багатосторінкові записи;
прикріплення файлів та зображень до записів;
можливість створення статичних сторінок;
можливість створення свого типу контенту у власних темах;
категорії, теги, коментування тощо.
Доменне ім’я
Щоб розібратись, що таке доменне ім’я я вирішив звернутись до вікіпедії.Досить доступно як на мене.
Доменне ім’я (англ. Domain name) має кілька значень:
Доменна система імен (англ. Domain Name System, DNS) — розподілена система перетворення імені хоста (комп’ютера або іншого мережевого пристрою) в IP-адресу. Кожен комп’ютер в Інтернеті має свою власну унікальну адресу — число, яке складається з чотирьох байтів. Оскільки запам’ятовування десятків чи навіть сотень — не досить приємна процедура, то всі (чи майже всі) машини мають імена, запам’ятати які (особливо якщо знати правила утворення імен) значно легше. Уся система імен в Інтернеті — ієрархічна. Це зроблено для того, щоб не підтримувати одне централізоване джерело, а роздати владу на місця.
Правила формування імен
Повне доменне (від англ. domain) ім’я машини (FQDN, Fully Qualified Domain Name) можна розбити на дві частини — ім’я області-домена та власне ім’я машини. Наприклад, m30.ziet.zhitomir.ua — повне доменне ім’я машини m30, яка перебуває у домені ziet.zhitomir.ua.
За порядок у доменах, як правило, відповідає певний комп’ютер, користувачі-адміністратори якого слідкують за тим, щоб не було, наприклад, різних машин з однаковими ІР-адресами. Наприклад, відповідальність за область-домен ziet.zhitomir.ua покладається на машину alpha.ziet.zhitomir.ua Ця влада делегується зверху вниз від машини ns.lucky.net, яка відповідає за домен zhitomir.ua. В свою чергу, відповідальність за область ua делегована машині зверху від так званих кореневих серверів (root server). Всю цю систему можна уявити у вигляді перевернутого дерева. Нижче наведений список імен доменів верхнього рівня (далеко не повний). Повний список географічних областей, в основному, відповідає двобуквеним ISO-кодам країн і його можна знайти, наприклад, на WWW-сервері ISOC
Необхідно розрізняти доменне ім’я, та поштову адресу. В поштовій адресі повинен бути знак «@», який розділяє поштову адресу на доменне ім’я та ім’я поштової скриньки. Коли мережа Інтернет була молода та невелика, таблиці відповідності імен та адрес зберігалися у звичайному текстовому файлі, який періодично просто розсилався всім учасникам електронною поштою. Після того, які кількість машин значно збільшилася, така схема перестала ефективно працювати і програмісти університету штату Каліфорнія в Берклі спроектували і написали програму BIND (Berkeley Internet Name Domain), яка відповідає на запити машин користувачів, які стосувалися імен та ІР-адресу.
Служба імен DNS (Domain Name System) — це розподілена база даних доволі простої структури. Для початкового знайомства можна вважати, що це кілька таблиць, у яких записано:
яку ІР-адресу має машина з певним іменем;
яке ім’я має машина з визначеною адресою;
що це за комп’ютер і яка операційна система встановлена на ньому;
куди потрібно направляти електронну пошту для користувачів цієї машини;
які псевдоніми є у даної машини.
Для прикладу розглянемо випадок, коли користувач посилає пошту з машини polesye.zhitomir.ua користувачу за адресою rozhik@ziet.zhitomir.ua (знак «@» носить назву commercial «at» sign). При встановленні на машину протоколів TCP/IP системний адміністратор вказує ІР-адресу комп’ютера — найближчого серверу імен. Поштова програма подає цьому найближчому серверу запит: «Куди посилати пошту для ziet.zhitomir.ua» Якщо найближчий сервер не може відповісти, то він, в свою чергу, посилає запит до більш «старшого» серверу. Нарешті, стає зрозумілим, що всю пошту для області ziet.zhitomir.ua необхідно відправляти на машину alpha.ziet.zhitomir.ua або relay2.lucky.net. Разом з цим відповіді містять ще адресу цієї машини. Поштова програма зв’язується з цим комп’ютером (використовуючи не ім’я, а адресу) та передає йому пошту.
Всі ці переговори та відправка пошти, як правило, відбувається протягом кількох секунд і користувач не помічає цього. Якщо машина ziet.zhitomir.ua недоступна то тоді пошта на час, в якій неможливо зв’язатися з машиною ziet.zhitomir.ua (наприклад під час профілактики каналу зв’язку) чекає своєї черги на пересилку на машині relay2.lucky.net. Це характерна для Internet-програм поведінка. Як правило, поштові програми подають доволі багато запитів службі DNS, і ці питання доволі складні. У більшості випадків у програмах користувачів намагаються дізнатися лише одне — яка ІР-адреса у машини з відповідним іменем.
Зрозуміло, що всередині цієї системи імен існує маса нюансів, правил та хитрощів. Докладніше з ними можна ознайомитися в описах стандартів Internet або в спеціальних книгах. Компанія «Хостмастер» спільно з ICANN в Україні ввела у дію локальний кореневий сервер DNS, що містить інформацію про домени верхнього рівня. Сервер є «дзеркалом» одного з 13-кореневих серверів ICANN, відомого під назвою «L-root».
Ієрархічна структура системи DNS
Як вже було відмічено, існує домен кореневого рівня, який позначається «„.“». Наступний рівень ієрархії — це домени верхнього рівня. Вся структура служби DNS є ієрархічною. Існують домени першого, другого, третього, n-го рівнів. Розглянемо доменне ім’я комп’ютера «www.department.firma.isp.ru». Тут доменом першого рівня є ru, isp — другого, firma — третього, а department — четвертого рівня. [1]
Типи серверів DNS
Існує три основні типи серверів DNS, які відрізняються покладеними на них завданнями: основний сервер DNS; резервний (вторинний) сервер DNS; кешуючий сервер DNS. Основний сервер DNS управляє зоною повноважень. Якщо потрібно додати/видалити домен або вузол або якось інакше модифікувати зону, зміни потрібно проводити на основному сервері DNS. Через певний час, який залежить від настройок сервера, основний сервер передасть зону резервному серверу DNS. Дане явище називається трансфером зони. Що ж до резервних серверів, то повинен бути хоч би один резервний сервер DNS. Тому є декілька причин: якщо клієнтів багато, то наявність резервного сервера DNS дозволить знизити навантаження на основний сервер DNS і прискорити доступ фізично віддалених від основного сервера клієнтів до бази даних доменних імен.
Ключові характеристики DNS
DNS володіє наступними характеристиками: Розподільність адміністрування. Відповідальність за різні частини ієрархічної структури несуть різні люди або організації. Розподільність зберігання інформації. Кожен вузол мережі в обов’язковому порядку повинен зберігати тільки ті дані, які входять в його зону відповідальності та (можливо) адреси кореневих DNS-серверів. Кешування інформації. Вузол може зберігати деяку кількість даних не зі своєї зони відповідальності, для зменшення навантаження на мережу. Ієрархічна структура, в якій всі вузли об’єднані в дерево, і кожен вузол може або самостійно визначає роботу нижчестоящих вузлів, або делегувати (передавати) їх іншим вузлам. Резервування. За зберігання та обслуговування своїх вузлів (зон) відповідають (зазвичай) кілька серверів, розділені як фізично, так і логічно, що забезпечує збереження даних і продовження роботи навіть у разі збою одного з вузлів. DNS важлива для роботи Інтернету, так як для з’єднання з вузлом необхідна інформація про його IP-адресу, а для людей простіше запам’ятовувати буквені (зазвичай осмислені) адреси, ніж послідовність цифр IP-адреси. У деяких випадках це дозволяє використовувати віртуальні сервери, наприклад, HTTP-сервери, розрізняючи їх по імені запиту. Спочатку перетворення між доменними та IP-адресами вироблялося з використанням спеціального текстового файлу hosts, який складався централізовано й автоматично розсилався на кожну з машин у своїй локальній мережі. З ростом Мережі виникла необхідність в ефективному, автоматизованому механізмі, яким і стала DNS. DNS була розроблена Полом Мокапетрісом в 1983 році; оригінальний опис механізмів роботи містяться в RFC 882 і RFC 883. У 1987 публікація RFC 1034 і RFC 1035 змінила специфікацію DNS і скасувала RFC 882, RFC 883 і RFC 973 як застарілі.
Термінологія і принципи роботи
Ключовими поняттями DNS є: Домен (англ.domain — область) — частина простору ієрархічних імен мережі Інтернет, що обслуговується групою серверів доменних імен (DNS-серверів) та централізовано адмініструється. DNS-сервери зберігають інформацію про вузли, імена яких належать домену і виконують трансляцію їх імен в адреси. Кожний домен має унікальне ім’я, а кожен комп’ютер, підключений до Інтернету, має, як правило, доменне ім’я. Домени мають між собою ієрархічні відношення. Два домени, що розташовані на сусідніх рівнях ієрархії, називаються відповідно доменом вищого та нижчого рівнів. Домени найвищого (верхнього) рівня можуть бути сформовані за організаційним або географічним ознаками. Домени, сформовані за географічним ознаками, об’єднують вузли, що належать конкретній державі. За географічними ознаками об’єднуються в основному комп’ютери, що містяться на території США.
Піддомен (англ. subdomain) — підлеглий домен (наприклад, wikipedia.org — піддомен домену org, а uk.wikipedia.org — домену wikipedia.org). Теоретично такий розподіл може досягати глибини в 127 рівнів, а кожна мітка може містити до 63 символів, поки загальна довжина разом з крапками не досягне 254 символів. Але на практиці реєстратори доменних імен використовують більш суворі обмеження. Наприклад, якщо у вас є домен виду mydomain.ua, ви можете створити для нього різні піддомени виду mysite1.mydomain.ua, mysite2.mydomain.ua і т. д.
Ресурсний запис — одиниця зберігання і передачі інформації в DNS. Кожний ресурсний запис має ім’я (тобто прив’язаний до певного доменного імені, вузлу в дереві імен), тип і поле даних, формат і зміст якого залежить від типу. Зона — частина дерева доменних імен (включаючи ресурсні записи), що розміщується як єдине ціле на деякому сервері доменних імен (DNS-сервері, див. нижче), а частіше — одночасно на декількох серверах (див. нижче). Метою виділення частини дерева в окрему зону є передача відповідальності (див. нижче) за відповідний домен іншій особі або організації. Це називається делегуванням (див. нижче). Як зв’язкова частина дерева, зона всередині теж являє собою дерево. Якщо розглядати простір імен DNS як структуру із зон, а не окремих вузлів/імен, теж виходить дерево; виправдано говорити про батьківських і дочірніх зонах, про старших і підлеглих. На практиці, більшість зон 0-го і 1-го рівня (‘.’, ua, com, …) складаються з єдиного вузла, якому безпосередньо підпорядковуються дочірні зони. У великих корпоративних доменах (2-го і більше рівнів) іноді зустрічається утворення додаткових підпорядкованих рівнів без виділення їх у дочірні зони. Делегування — операція передачі відповідальності за частину дерева доменних імен іншій особі або організації. За рахунок делегування в DNS забезпечується розподільність, адміністрування та зберігання. Технічно делегування виражається у виділенні цієї частини дерева в окрему зону, і розміщенні цієї зони на DNS-сервері (див. нижче), керованому цією особою чи організацією. При цьому в батьківську зону включаються «склеюючі» ресурсні записи (NS і А), що містять покажчики на DNS-сервера дочірньої зони, а вся інша інформація, що відноситься до дочірньої зоні, зберігається вже на DNS-серверах дочірньої зони. DNS-сервер — програма, призначена для відповідей на DNS-запити за відповідним протоколом. Також DNS-сервером можуть називати хост, на якому запущено відповідну програму.
DNS-клієнт (від англ. Domain Name System-client — доменних імен система — клієнт) — програма або модуль в програмі, що забезпечує з’єднання із DNS-сервером для визначення IP-адреси по його доменному імені. Авторитетність (англ. authoritative) — ознака розміщення зони на DNS-сервері. Відповіді DNS-сервера можуть бути двох типів: авторитетні (коли сервер заявляє, що сам відповідає за зону) і неавторитетні (англ. Non-authoritative), коли сервер обробляє запит, і повертає відповідь інших серверів. У деяких випадках замість передачі запиту далі DNS-сервер може повернути вже відоме йому (за запитами раніше) значення (режим кешування). DNS-запит (англ. DNS query) — запит від клієнта (або сервера) сервера. Запит може бути рекурсивним або нерекурсивний (див. Рекурсія). Система DNS містить ієрархію DNS-серверів, відповідну ієрархії зон. Кожна зона підтримується як мінімум одним авторитетним сервером DNS (від англ. Authoritative — авторитетний), на якому розташована інформація про домен. Ім’я та IP-адресу не тотожні — одна IP-адреса може мати безліч імен, що дозволяє підтримувати на одному комп’ютері безліч веб-сайтів (це називається віртуальний хостинг). Зворотне теж справедливо — одному імені може бути зіставлено безліч IP-адрес: це дозволяє створювати балансування навантаження. Для підвищення стійкості системи використовується безліч серверів, що містять ідентичну інформацію, а в протоколі є засоби, що дозволяють підтримувати синхронність інформації, розташованої на різних серверах. Існує 13 кореневих серверів, їх адреси практично не змінюються. Протокол DNS використовує для роботи TCP-або UDP-порт 53 для відповідей на запити. Традиційно запити та відповіді відправляються у вигляді однієї UDP дейтаграми. TCP використовується для AXFR-запитів.
Принцип роботи
Система імен DNS – це ієрархічна деревоподібна система. У цьому дереві існує корінь – він позначається «.» (root). Список кореневих серверів повинен бути у кожного сервера: він міститься у файлі named. са. Цей файл може називається і по-іншому – залежно від налаштувань сервера. Існує певна кількість доменів верхнього рівня. Найбільш відомі ви знаєте: com, gov, net, org та інші (у тому числі і домени країн – ru, ua, fr та ін.). Нехай користувач вводить у вікні браузера адрес http :// server . Проте адресація в локальній мережі (так само як і в Інтернет) побудована на основі IP-протоколу. Тому для того, щоб встановити з’єднання з комп’ютером server комп’ютеру користувача необхідно знати його IP-адресу, тому операційна система користувача намагається вирішити (перевести) ім’я комп’ютера в IP-адресу. З цією метою вона спочатку використовує свої стандартні засоби (той же файл hosts), а потім звертається до служби DNS. Розглянемо тепер інтернет-адресу www.yahoo.com (насправді абсолютно неважливо це інтернет-адреса або адреса в локальній мережі – все те ж саме). Сервер DNS спочатку намагається вирішити ім’я даного комп’ютера, використовуючи свій власний кеш імен. Якщо необхідне ім’я комп’ютера в нім відсутнє, то сервер DNS звертається до одного з кореневих серверів DNS, про які ми поговоримо пізніше. Запит обробляється рекурсивно: кореневий сервер звертається до сервера, який відповідає за домен com, а той, у свою чергу, до сервера DNS домена yahoo.com. Сервер DNS домена yahoo.com повертає IP-адресу комп’ютера www – 64.58.76.222 або всі адреси, які зіставлені цьому імені (багато мережевих операційних систем, у тому числі і Linux, дозволяють одному імені зіставляти декілька IP-адрес). А офіційне ім’я комп’ютера www.yahoo.com (це його канонічне ім’я – про канонічні імена і як їх використовувати буде сказано нижче) – www. yahoo . akadns. net Схеми запитів DNS-імен Нерекурсивна процедура: 1.DNS-клієнт звертається до кореневого DNS-сервера з вказівкою повного доменного імені; 2.DNS-сервер відповідає клієнту, вказуючи адресу наступного DNS-сервера, який виконує обслуговування домену верхнього рівня, заданого в наступній старшій частині імені; 3.DNS-клієнт виконує запит наступного DNS-сервера, який його надсилає до DNS-сервера потрібного піддомена і т.д., доти, доки не буде знайдено DNS-сервер, який повністю відповідає запитуваному імені IP-адреси. Сервер дає кінцеву відповідь клієнту. Рекурсивна процедура: 1.DNS-клієнт запитує локальний DNS-сервер, який обслуговує піддомен, якому належить клієнт; 2.Далі, якщо локальний DNS-сервер відповідь знає, то повертає її клієнту, в протилежному випадку виконує ітеративні запити до кореневого сервера до тих пір, поки не отримає відповідь. Після отримання відповіді сервер передає її клієнту. Таким чином, при рекурсивній процедурі клієнт фактично передоручає роботу власному серверу. Для прискорення пошуку IP-адрес DNS-сервери часто застосовують кешування (на час від годин до декількох днів) відповідей, які проходять через них. Записи DNS Записи DNS, або Ресурсні записи (англ. Resource Records, RR) – одиниці зберігання і передачі інформації в DNS. Кожний ресурсний запис складається з наступних полів: ім’я (NAME) – доменне ім’я, до якого прив’язана або яким «належить» даний ресурсний запис; TTL (Time To Live) – допустимий час зберігання даного ресурсного запису в кеші не відповідального DNS-сервера; тип’ (TYPE) ресурсного запису – визначає формат і призначення даного ресурсного запису; клас (CLASS) ресурсної записи; теоретично вважається, що DNS може використовуватися не тільки з TCP / IP, але і з іншими типами мереж, код в поле клас визначає тип мережі; довжина поля даних (RDLEN); поле даних (RDATA), формат та зміст якого залежить від типу запису.
Найбільш важливі типи DNS-записів
Запис A(address record) або запис адреси зв’язує ім’я хоста з адресою IP. Наприклад, запит A-запису на ім’я referrals.icann.org поверне його IP адресу – 192.0.34.164
Запис AAAA (IPv6 address record) зв’язує ім’я хоста з адресою протоколу IPv6. Наприклад, запит AAAA-запису на ім’я K.ROOT-SERVERS.NET поверне його IPv6 адресу – 2001:7 fd :: 1
Запис CNAME (canonical name record) або канонічний запис імені (псевдонім) використовується для перенаправлення на інше ім’я
Запис MX (mail exchange) або поштовий обмінник вказує сервер(и) обміну поштою для даного домену. Запис NS (name server) вказує на DNS-сервер для даного домену.
Запис PTR (pointer) або запис покажчика зв’язує IP хоста з його канонічним ім’ям. Запит в домені in-addr.arpa на IP хоста в reverse формі поверне ім’я (FQDN) даного хоста (див. Зворотній DNS-запит). Наприклад, (на момент написання), для IP адреси 192.0.34.164: запит запису PTR 164.34.0.192.in-addr.arpa поверне його канонічне ім’я referrals.icann.org. З метою зменшення обсягу небажаної кореспонденції (спаму) багато серверів-одержувачів електронної пошти можуть перевіряти наявність PTR запису для хоста, з якого відбувається відправлення. У цьому випадку PTR запис для IP адреси повинна відповідати імені відправляючого поштового сервера, яким він представляється в процесі SMTP-сесії.
Запис SOA (Start of Authority) або початковий запис зони вказує, на якому сервері зберігається еталонна інформація про даний домен, містить контактну інформацію особи, відповідальної за дану зону, таймінги (параметри часу) кешування зонної інформації та взаємодію DNS-серверів. SRV-запис (server selection) вказує на сервери для сервісів, використовується зокрема для Jabber і Active Directory.
Зарезервовані доменні імена
Документ RFC 2606 (Reserved Top Level DNS Names – Зарезервовані імена доменів верхнього рівня) визначає назви доменів, які слід використовувати в якості прикладів (наприклад, в документації), а також для тестування. Крім example.com, example.org і example.net, в цю групу також входять test, invalid і ін.
Інтернаціональні доменні імена
Доменне ім’я може складатися тільки з обмеженого набору ASCII символів, дозволяючи набрати адресу домену незалежно від мови користувача. ICANN затвердив засновану на Punycode систему IDNA, перетворюючи будь-який рядок в кодуванні Unicode в допустимий DNS набір символів.
Чиї українські банки?
Журнал Forbes опублікував цікаву статтю “Чиє добро: кому належать українські банки” дуже цікава стаття яка розкриває власників наших чесних та прозорих банків) Над статтею працювали кореспондент Forbes Богдан Хлімоненко та Маргарита Ормоцадзе:
“Непрозорість структури власності − не тільки одна з головних проблем банківського сектору України, вона тягне за собою безліч інших труднощів. Цілий пласт гравців сформувався в ньому не в останню чергу завдяки тій легкості, з якою банки обходять нормативи кредитування інсайдерів. НБУ декларує обмеження операцій із пов’язаними особами як одне зі стратегічних завдань. Хоча зацікавлені в цій прозорості зовсім інші структури, а саме − МВФ та інші міжнародні кредитори України, які під час АТО повинні розуміти, куди і як витрачаються фінансові потоки, що входять в Україну.
Боротьба за розкриття інформації для НБУ є і внутрішньою − адже чиновники банківського регулятора як представляють банківське лобі, так і є власниками деяких, за висловом фінансистів, «банчиків»
Українське фото
У сучасному світі остаточні власники більшості фінансових потоків відомі на 99%. Завдяки прозорості всіх процедур у сфері IT задовольнити інтерес контролюючих або слідчих органів стосовно власності або звʼязку тієї чи іншої особи з якимись активами не складає труднощів.
«Ми йдемо до світу, в якому не буде банківської таємниці. Чи переродиться це в нові технології фінансів − окреме питання. Найближчі ж 3-5 років ми будемо спостерігати картину, при якій фінанси ставатимуть усе більш прозорими», − казав ще восени 2013 рокувласник компанії Honest & Bright Ltd Ярослав Ломакін, коли Швейцарія запустила черговий виток відмови від банківської таємниці. Де-факто потрібно розуміти, що коли мова йде про розкриття власників, ми говоримо більше про юридичну фіксацію факту власності. Тому що неофіційно в НБУ та інших держорганах найчастіше прекрасно знають, в чиїх сферах інтересів знаходиться той чи інший банк.
Не секрет, що пов’язана з банком і голова НБУ Валерія Гонтарева, яка до призначення багато років працювала з фінансовими потоками українських олігархів і банкірів, і частково може представляти банківське лобі. З групою ICU, якою раніше керувала перший банкір країни, пов’язаний банк «Авангард»
Більше того − ця інформація за українськими законами має бути доступною всім клієнтам банків. Звернімося до закону України «Про банки і банківську діяльність». 56-та стаття цього документа вказує, що клієнт має право на отримання інформації про власників 5%-ої і більше частки в статутному капіталі банку. Якби цей закон виконувався, питань по прозорість банківської системи було б значно менше.
Однак таємниці імені банківських акціонерів продовжують приділяти посилену увагу. На зустрічі керівництва НБУ з менеджментом найбільших банків країни 13 січня перший заступник голови Нацбанку Олександр Писарук пообіцяв розкривати реальних власників тих установ, які отримують рефінансування. «Національний банк проводить істотну роботу з розкриття інформації щодо кінцевих власників банків. Сьогодні ми майже щодня зустрічаємося з реальними власниками банків, іноді з кількома на день», − заявив він тоді. Forbes з’ясував, як проходить процес виявлення бенефіціарів українських банків і хто чинить опір цьому процесу.
Нарівні з усіма
Слова Писарука в прес-релізі Нацбанку за підсумками зустрічі наведені з посиланням на якісь законодавчі зміни, прийняті Верховною Радою наприкінці грудня. Уточнити, які саме зміни маються на увазі, не вдалося − прес-служба НБУ повідомила, що не встигне вчасно підготувати відповідь на офіційний запит Forbes.
Насамперед, за даними Forbes, ідеться про антивідмивні закони, які пакетом було прийнято в жовтні минулого року. Вони набирають чинності у лютому 2015-го. Мова йде про новий закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення». Документ змінює підходи до контролю з боку фінансових посередників за своїми клієнтами. В тому числі підсилює поняття політично значущих персон, включаючи чиновників вищого рангу, їх дружин, дітей, батьків та інших родичів. Банки повинні будуть цю інформацію відстежувати, проводячи верифікацію клієнтів, щоб розуміти, кому належать ті чи інші засоби, які джерела їх походження. Але що ж із самими банками?
Багато хто ховається за нерезидентами і офшорами, в яких закриті реєстри. Це досить поширене явище, і стосується 30-40 банків точно
Андрій Оністрат, банк «Національний кредит»
На думку Ростислава Кравця, старшого партнера юридичної фірми «Кравець і партнери», мова йде про прийнятий у ніч на 29 грудня закон «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків». Перехідні положення цього документа, в свою чергу, вносять зміни в прийнятий ще 14 жовтня згаданий вище так званий закон про фінмоніторинг («Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів…»). «У ньому є вимога розкривати інформацію про власників, коли банки працюють на ринку і обмінюються коррахунками», − пояснює голова правління банку «Хрещатик» Дмитро Гриджук. За невиконання цієї норми для керівників та відповідальних осіб фінустанови передбачено кримінальну відповідальність.
Покарання для самих банків визначить НБУ відповідно до закону «Про банки і банківську діяльність»: починаючи з штрафів посадовим особам банків, які провинилися, і закінчуючи припиненням ліцензії. «Виписано це таким чином, що санкції дуже широкі: вибір, яку саме застосувати в кожному конкретному випадку, здійснює виключно чиновник НБУ», − каже Кравець.
Розкриття інформації невигідне, якщо бенефіціарами є державні чиновники. Хоча саму інформацію визначити просто. Викликають голову правління і голову наглядової ради, з ними проводять співбесіду в НБУ. Форма цієї співбесіди індивідуальна
екс-член Ради НБУ Василь Горбаль
Ще один стимул для банків розкрити своїх бенефіціарів − 25 листопада набув чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигод юридичних осіб та публічних діячів». Він зобов’язує всіх юросіб, зареєстрованих на території України, включаючи банки, до 25 травня подати в ще не створений Єдиний держреєстр юридичних та фізичних осіб інформацію про своїх кінцевих бенефіціарів. Згідно з законом, це фізичні особи, які безпосередньо чи опосередковано мають можливість впливати на управління компанією або володіють мінімум 25% статутного капіталу чи прав голосу.
За словами Наталії Ульянової, директора департаменту міжнародного податкового планування ЮФ ICF Legal Service, процедуру перевірки інформації про бенефіціарів банків поки що до кінця не визначено. Форма подання даних передбачає ПІБ бенефіціара, його громадянство, паспортні дані, місце проживання та реєстраційний номер платника податків. Директорів, які не подали її вчасно чи вказали неправдиві відомості, чекають виправні роботи і штраф у розмірі до 8500 гривень. «Для банку це, звісно, невелика сума, але потрібно пам’ятати, що згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність», керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію», − нагадує партнер правової групи «Домініон» Михайло Гончарук.
Варта Нацбанку
Ще до прийняття зазначених змін банки були зобов’язані щороку до 1 лютого подавати регулятору письмове свідчення про наявність чи відсутність у банку фізосіб-власників істотної частки (мінімум 10% статутного капіталу) і структуру капіталу на початок року. «За прострочення подання такої інформації НБУ має право віднести «порушника» до категорії проблемних або накласти на банк штраф у розмірі 0,01% від зареєстрованого статутного капіталу. Крім того, до адміністративної відповідальності може бути притягнуто керівника банку у вигляді штрафу до 17 000 гривень», − пояснює партнер юридичної фірми ILFОлексій Харитонов.
Відомості про структуру володіння банком повинні публікуватися на сайтах як самої фінустанови, так і регулятора. Але банкіри радять з обережністю ставитися до реєстру власників банків на сайті НБУ. «Інформація в ньому десь застаріла, у чомусь неправдива», − зазначає перший заступник голови банку «Контракт» Павло Крапівін.
Член ради НБУ і радник Альфа-Банку Роман Шпек повідомив: «Ми вже три роки як розкрили інформацію про те, хто є нашими акціонерами. І ми теж рекомендували НБУ сприяти розкриттю інформації про власників інших банків». За його словами, довіра в банківській справі − найважливіше питання, і власники банків не можуть ховатися за тяганиною з процедурами.
Дуже добре, що НБУ робить кроки для розкриття власників всіх банків. Але потрібно визнати: це провина саме НБУ, що досі ця інформація не розкрита. Є такі банки, де прихованими залишаються близько 10% акціонерів. За цими 10% можуть ховатися чиновники. Тому що ці 8-10% могли бути вдячністю якомусь політику за сприяння
Роман Шпек, Рада НБУ
«Дуже добре, що НБУ робить кроки для розкриття власників всіх банків. Але потрібно визнати: це провина саме НБУ, що досі ця інформація не розкрита», − підкреслює Шпек. Він зазначає, що є такі банки, де прихованими залишаються близько 10% акціонерів. «За цими 10% можуть ховатися чиновники. Тому що ці 8-10% могли бути вдячністю якомусь політику за сприяння. НБУ хоче докопатися до правди, і вони докопаються», − переконаний Роман Шпек.
За словами опитаних Forbes банкірів, проблема приховування бенефіціарів актуальна для 3-4 груп банків за розміром активів. З вигодонабувачами великих і найбільших банків ситуація більш-менш зрозуміла. У цих категоріях питання можуть викликати лише кілька установ, значна частина яких контролюється неназваними приватними міноритаріями.
У категоріях «середніх» і «малих» все частіше зустрічаються банки, у структурі капіталу яких власники істотної участі відсутні зовсім. «Перш за все вимоги щодо прозорості стосуються тих банків, які не є публічним товариством. Хто не котирується на IPO, наприклад, у кого складна структура акціонерного капіталу, − розповідає голова наглядової ради банку «Національний кредит» Андрій Оністрат. – Багато хто ховається за нерезидентами і офшорами, в яких закриті реєстри. Це досить поширене явище, і стосується 30-40 банків точно».
За даними ПроФінБанку, кінцевими бенефіціарами установи є подружжя Тумовс
Красномовним прикладом того, а хто ж насправді зацікавлений у розкритті інформації, служить історія з ПроФінБанком. Нагадаємо,Forbes 16 січня писав про те, що банк пов’язаний із власниками банку-банкрута CityCommerceBank, а саме − Рейнсом Тумовсом, у фінансовій історії якого було кілька банківських банкрутств. Також серед власників ПроФінБанку − дружина Тумовса. Незабаром після виходу статті Forbes у ПроФінБанк ввели тимчасову адміністрацію. І на сайті НБУ чомусь з’явилася інформація про власників цього банку на 1 квітня 2014 року, без вказівки кінцевих бенефіціарів. Тоді як сам банк вказував, хто є власником.
«НБУ може отримувати інформацію тільки про власників істотної участі в банку: 10% і більше. Дуже часто, щоб не надавати інформацію, пакети просто «дробляться», − пояснює це явище Михайло Гончарук.
Таким чином, наприклад, вчинили власники банків «Юнісон» і «Неос». Не вигадуючи нічого зайвого, вони розбили структуру власності на 11-13 частин, на кожну з яких припадає менше 10% акцій.
Однак екс-член наглядової ради НБУ Василь Горбаль стверджує, що труднощів із розумінням справжніх власників більшості гравців ринку в НБУ вже давно немає. «Аудиторські компанії розкривають кінцевих бенефіціарів будь-якого серйозного банку, який проходить аудит. Проблема може бути на рівні дрібних банків, які з’явилися в період з 2010 по 2013 рік − так званих «банків Сім’ї», − каже банкір.
При цьому головним стають не стільки особистості бенефіціарів, скільки виконання нормативу сукупного кредитування інсайдерів (Н10), значення якого не має перевищувати 30% статутного капіталу. «Якщо банк не порушує цей норматив і його проблеми пов’язані виключно з економічною ситуацією в країні − це одна ситуація. Але якщо він давно захопився кредитуванням інсайдерів і операціями з ними (є банки, у яких він дорівнює 60% і 80%), про ці випадки необхідно говорити публічно», − вважає Горбаль.
НБУ опублікував дані про власників ПроФінБанку на 1 квітня 2014 року – без кінцевих бенефіціарів
Напередодні Нового року голова Нацбанку пообіцяла жорсткі санкції тим банкам, які не нададуть до кінця грудня інформацію про своїх кінцевих бенефіціарів, але законодавчо її попередження не було закріплено. Наталія Ульянова не розраховує на значний фідбек з боку банків. «Поки що всі чекають закінчення періоду подання документів про бенефіціарів (25 травня) і дивляться на інших. Активного подання інформації немає», − констатує вона. Заяви керівництва НБУ експерт вважає лише додатковим закликом до банків розкривати бенефіціарів нарівні з іншими юрособами. Тобто, відповідно до вимог FATF, для країни із загрозою тероризму мова йде про досить глибокий аналіз розкриття.
Щоправда, сам же банківський сегмент чинить опір розкриттю. Не секрет, що і голова НБУ Валерія Гонтарева пов’язана з банком − до призначення на цей пост вона багато років працювала з фінансовими потоками українських олігархів і банкірів, і частково може представляти банківське лобі.
Так, з групою ICU, якою раніше керувала перший банкір країни, пов’язаний банк «Авангард». На сайті НБУ у власниках цього банку Валерія Гонтарева не значиться.
Там же кожен бажаючий може знайти дані про власників банків, але інформація ця не завжди повна. Хоча, щоб розкрити інформацію, багато часу не потрібно − достатньо політичної волі та бажання глави НБУ. Адже введенням консолідованого нагляду влада займається вже з десяток років.
Василь Горбаль вважає, що «розкриття інформації невигідне, якщо бенефіціарами є державні чиновники. Хоча саму інформацію визначити просто. Викликають голову правління і голову наглядової ради, з ними проводять співбесіду в НБУ. Форма цієї співбесіди індивідуальна. Пояснюють: якщо банк хоче мати звʼязки з НБУ в плані підтримки ліквідності, рефінансування і так далі, розкрити власників необхідно».
Роман Шпек резюмує, що суспільство зобов’язане знати власників банків, «тому що доступність і відкритість цієї інформації − це один з елементів відкритого та демократичного суспільства, а також − подолання корупції».
Деякі банки,
про чиїх власників, на думку Forbes,
НБУ міг би надати більше інформації
ПроФінБанк
Авангард
Дельта Банк
Експрес Банк”
Надра Банк, чого чекати?
Журнал Forbes опублікував статтю “Акціонери відмовилися вливати капітал у банк «Надра»”
Чого ж чекати від банку Надра? Про це описали два автори журналу Forbes Маргарита Ормоцадзе та креативний продюсер департаменту журналістських розслідувань “1+1”, редактор програми “Гроші” Олександр Дубинський:
“Акціонери відмовилися вливати капітал у банк «Надра»
НБУ и Дмитрий Фирташ решают, что будет с банком, и при чем тут «озимое поколение»
3 лютого 2015 року, відбулися збори акціонерів банку «Надра». На ньому мали затвердити додаткову емісію банку в розмірі 5,5 млрд гривень, після чого статутний капітал повинен був скласти 9,39 млрд гривень. Forbes раніше вже повідомляв про можливе введення Тимчасової адміністрації в банк за підсумками засідання правління НБУ в найближчий четвер.
«На сьогоднішніх зборах результати підписки затверджені не були. «Проти» голосували 100% учасників зборів», − повідомили вчора Forbes. Оскільки позачергові збори акціонерів можуть бути призначені за законом не раніше ніж через місяць, ситуація наразі така: або НБУ буде затягувати рішення щодо банку, або в «Надра» буде знову введено тимчасову адміністрацію, або установу спробують націоналізувати. Головне питання: чому оплачувати борги головного акціонера має держава − залишається без відповіді.
У розвинених країнах на заразок США, з чиїми експертами радиться Валерія Гонтарева, через неплатежі населенню питання з банком вирішується за 1-2 дні. У акціонера конфіскують майно, у банку змінюється акціонер, і всі платежі проводяться вчасно − люди взагалі не відчувають, що їхні депозити десь «застрягли». Чому Валерія Гонтарева не може вчинити цивілізовано по відношенню до українських вкладників, хоча б на прикладі банку «Надра», або інших проблемних активів?
Фото УНІАН
На вчорашніх зборах були присутні, в тому числі, представники Центрогаз Холдинг GMBH,власника 89,9% пакета акцій банку. Саме ця австрійська компанія пов’язана з Дмитром Фірташем, який у свою чергу асоціюється з Семеном Могилевичем − останній входить у ТОП-10 найбільш небезпечних осіб, яких розшукує ФБР через відмивання грошей і шахрайство.
Як раніше писав Forbes, за даними ФБР, Фірташ входив до групи осіб, яким ставилася в провину корупційна спроба взяти під контроль титанові підприємства в Індії. Під заставу в розмірі близько $174 млн Фірташа випустили, але перебувати він мусить на території Австрії.
Ні в банку Надра, ні в пресс-службі не змогли відповісти на питання про те, як далі будуть розвиватися події. Цим Дмитро Фірташ відрізняється від інших власників банків, які переживають проблеми. Наприклад, і Олег Бахматюк (VAB Bank), і Микола Лагун («Дельта»), і Вадим Новинський (банк «Форум») виступали перед громадськістю та вкладниками, доносячи до людей свою позицію.
У банку проблеми з платежами, зокрема, за даними Forbes − з виплатою зарплат.
За даними Forbes, зараз тривають активні переговори між представниками Дмитра Фірташа і Національним банком. Втім, на стадії активних переговорів знаходяться й інші фінустанови з групи найбільших − наприклад, банк «Фінанси та кредит»Костянтина Жеваго (8 позиція урейтингу найбагатших Forbes, статки − $1,1 млрд), і банк «Дельта» Миколи Лагуна(57 місце в списку найбагатших, статки − $133 млн).
Суть переговорів зводиться до того, чи хочуть власники банків докапіталізувати свої установи зі своєї кишені. Зазначимо, що в цивілізованих країнах подібні питання взагалі не затягуються − там у разі проблем із виплатами у банку відбувається конфіскація інших активів акціонера-невдахи для розрахунку з громадянами. Українські ж НБУ, Кабінет Міністрів і Адміністрація президента продовжують переговори з олігархами, замість того, щоб розрахуватися з громадянами. Однак на виправдання нинішньої влади слід визнати, що подібний вибірково-клановий підхід був притаманний усім каденціям українських можновладців.
До речі, про клановість. У Дмитра Фірташа пояснюють, що ситуація з банком пов’язана зі спробою ворожих кланів заволодіти іншими активами групи. Зокрема, серед активів олігарха – такі цікаві об’єкти, як черкаський «Азот», концерн «Стирол» у Горлівці, Запорізький титано-магнієвий комбінат, бізнес-центр «Парус», «Арена-сіті», а також телеканал «Інтер», активи в Естонії та інші підприємства. Зазначимо, що деякі з цих підприємств уже неодноразово змінювали власників у результаті переділів.
Отримати офіційні коментарі від групи не вдалося: ні в банку «Надра», ні в пресс-службі Дмитра Фірташа не змогли відповісти на запитання про те, як далі розвиватимуться події. Цим Дмитро Фірташ відрізняється від інших власників банків, які переживають проблеми. Наприклад, і Олег Бахматюк (VAB Bank), і Микола Лагун («Дельта»), і Вадим Новинський (банк «Форум») виступали перед громадськістю та вкладниками, доносячи до людей свою позицію.
Статки Фірташа Forbes оцінював у $400 млн – у списку найбагатших Forbes бізнесмен посідав 19-те місце. При цьому, за інформацією Forbes, Фірташ, спілкуючись з НБУ через своїх посередників, передав, що не може виконати вимог щодо капіталізації банку, оскільки вільні кошти направив на купівлю 29% акцій медіагрупи «Інтер», які належали ВАТ «Первый канал» (Росія). Group DF заплатила за них $100 млн.
В НБУ вважають, що позиція акціонерів банку «Надра» пов’язана з бажанням «натиснути на власників великих вкладів», яким запропоновано взяти участь у додатковій емісії акцій банку шляхом конвертації депозитів. Зокрема, мова може йти про конвертацію поточних рахунків компанії Cargill, а також низки аграрних компаній і ритейлерів. Активна інформаційна кампанія про введення в «Надра»
Коли банк «Надра» перестав виплачувати кошти вкладникам у 2008–2009 роках, а в банк було введено тимчасову адміністрацію в особі Валентини Жуковської, Гіленко розміщував у соціальних мережах свої фотографії з екзотичних риболовель на яхтах у теплих країнах. До речі, про Жуковську. Свого часу вона балотувалася в парламент за списками «Команди озимого покоління» Інни Богословської та Валерія Хорошковського. Разом із Жуковською в списках «Озимого покоління» на парламентських виборах 2002 року був ще один банкір – Микола Лагун
тимчасової адміністрації пов’язана з таким тиском.
«Позиція Фірташа така: або ми рятуємо банк разом, або я допущу введення тимчасової адміністрації», – каже співрозмовник видання у стінах банківського регулятора.
За його словами, Фірташу вдалося вилучити з Нацбанку особисту гарантію під кредит рефінансування в обсязі 5 млрд грн і замінити його на «забезпечення у вигляді цінних паперів і активів». Крім того, останніми місяцями велася активна робота зі «зниження впливу введення тимчасової адміністрації в банк на компанії, пов’язані з паном Фірташем».
Нагадаємо, що банк «Надра» вже перебував під опікою тимчасової адміністрації під час кризи 2008–2009 років. Напередодні кризи банк використовували для низки брудних операцій, зокрема з виведення коштів рефінансування в розмірі близько 1 млрд гривень від Державної іпотечної установи. Після кризи банк викупив Дмитро Фірташ. Як і колишній власник банку, Ігор Гіленко (якого розшукує Інтерпол), Фірташ у багатьох асоціюється з проросійськими колами.
Також згадаймо, що коли «Надра» перестав виплачувати кошти вкладникам у 2008–2009 роках, а в банк було введено тимчасову адміністрацію в особі Валентини Жуковської, Гіленко розміщував у соціальних мережах свої фотографії з екзотичних риболовель на яхтах у теплих країнах. До речі, про Жуковську. Свого часу вона балотувалася в парламент за списками «Команди озимого покоління» Інни Богословської та Валерія Хорошковського. Разом із Жуковською у списках «Озимого покоління» на парламентських виборах 2002 року був ще один банкір – Микола Лагун. У цьому світлі зрозуміло, чому банки «Надра» та «Дельта» вважають взаємопов’язаними, про що Forbes писав раніше”
Як створити сайт безкоштовно на WordPress?
Як створити сайт безкоштовно на WordPress?
Як я вже говорив, для створення сайту нам потрібен хостинг.
Хостинг я вибрав Хостингер, перевагою було те, що у них безкоштовний тариф на два гіга. Так виглядає сайт:
Проходимо процедуру реєстрації, можна зареєструватись через аккаунт гугла, чи контакту і пітверджуєм реєстрацію на пошті.
Після реєстрації вибираємо тариф (хостинг аккаунт): безкоштовний, преміум, бізнес
Я вибрав безкоштовний так, як вважаю, що для мого сайта для початку і цього достатньо.
Після чого реєструємо домен чи безкоштовний субдомен, можна вибрати безкоштовний субдомен а потім прив’язати його до свого основного домену.
Заходимо на свій новостворений хостинг-аккаунт, перед нами відкриється така панель управління аккаунтом:
На ній нам потрібно знайти базу даних MySQL та файловий менеджер, з ними нам доведеться працювати.
Далі з офіційного сайту завантажуємо вордпрес на свій робочий стіл. Зберігаємо його у файловий менеджер на хостингу, в папку public html. Для цього відкриваєм папку public html і в меню нажимаємо кнопку закачати, вибираємо закачати архіви, знаходимо наш архів на робочому столі вибираємо і нажимаємо готово, після чого в папці public html відобразяться файли з нашого архіву.
Далі переходимо до бази даних, війшовши в базу даних вводимо ім’я бази, ім’я користувача та пароль і нажимаємо кнопку створити, в базі даних MySQL наша база відображається в списку баз даних.
Тепер нам необхідно зв’язати нашу базу даних з завантаженим вордпресом. Для цього переходимо в файловий менеджер знаходимо файл wp-config-sample та редєм, у цьому вихідному коді ми знаходимо слова: “database_name_here, user_name_here, password_here, localhost ”
і по черзі змінюємо їх на “ім’я бази даних, ім’я користувач, пароль, адрес сервера”
після цього трохи нижче знаходимо посилання “https://api.wordpress.org/sekret-key/1.1/salt” копіюєм його
вставляєм в новій сторінці браузера
коди ключів, що появилися копіюємо та замінюємо ними у вихідному коді ключі.
Після чого зберігаємо наш файл і змінюєм його назву з wp-config-sample.php на wp-config.php ще раз зберігаємо. Тоді переходимо на наш хостинг аккаунт та нажимаєм на посилання нашого сайту.
Ура, все готово!
Залишилось лише налаштувати сайт за допомогою знаменитого п’ятихвилинного налаштування сайту вордпрес!!!
Як встановити соціальні кнопки?
Соціальні кнопки.
Для встановлення соціальних кнопок можна використати плагін, але плагін не завжди добре впливає на роботу сайта тому краще використовувати скріпти там? де їх можна використати. Для встановлення соціальних кнопок можна використати сайт http://share.pluso.ru/ на ньому можна згенерувати кнопки різного розміру, кольору з лічильником чи без. Копіюємо згенерований код та вставляємо на сторінках свого сайту. В мене все працює, пробуйте:))
Так виглядає сайт плюсо: