Мій пасивний дохід

Мій пасивний дохід

Ми є ми…

… і усім нам потрібні гроші!

І в цьому я не відрізнився оригінальністю. Мене постійно турбують думки, як заробити гроші, як отримати фінансову незалежність (пасивний дохід) щоб вже нарешті не чекати зарплати, якої ніколи не вистачає. Прочитав багато книжок на цю тему, прослухав гіги аудіо книг та тренінгів але ніякого результату не отримав, грошей від того не побільшало)) Та все ж таки поштовх відбувся. Після довгих роздумів та пошуків вирішив діяти і перевірити на собі, що ж таке пасивний дохід – створив свій перший сайт mypassive.com. Цей сайт для тих, хто хоче змінити своє життя, та ніяк не вирветься із своєї зони комфорту, створений людиною яка намагається вийти з цих «щурячих перегонів». Адже кожна людина особлива ідеальна особистість, яка в нашому шаблонному суспільстві, побудованому хитровимаханими міліардерами для свого збагачення, втрачає свій природній потенціал і в кінцевому результаті проживає шаблонне життя жалкуючи, що так і не наважилась його змінити.

На сторінках сайту я покроково опишу всі складнощі та витрати з якими зіштовхнувся, чим, надіюсь, хоч трохи допоможу людям, які також хочуть кращого життя але ніяк не почнуть діяти. Також на сайті будуть опубліковуватись новини економіки, цікаві теми, бізнес ідеї, бізнес плани, бізнес книги та проекти, що надихають на зміни. Сподіваюсь, заручусь допомогою однодумців, людей які вже мають досвід у досягнені матеріальної незалежності і які у свій час також вирішили діяти…

Для створення сайту мені знадобилось трохи часу, трохи грошей та допомога друга.
Перше з чого я почав – ідея теми сайту. Якщо ви визначились з темою, то вже легше, якщо ні – спробуєм розібратись який сайт краще робити. Насамперед треба визначитись, до чого лежить душа щоб кожен день був натхненний новими ідеями і роботою. Якщо ви ще не визначились, то можна почати з того, що цікаве іншим, допустимо, вашим читачам… Це може бути інформаційний сайт, гумористичний, еротичний, кулінарія, фінанси, різні форуми ти блоги… все що на вашу думку користується попитом.

Друге що мені знадобилось – розуміння як працює сайт і без чого працювати не буде. Тут все виявилось просто. Ми шукаємо хороший хостинг з хорошим сервером, бажано щоб сервери в компанії були і за кордоном. Сервер, щоб ви розуміли, це потужний комп’ютер з високою пропускною здатністю, який працює автономно з великими об’ємами інформації та з іншими комп’ютерами в мережі. Хостинг – дисковий простір вже на самому сервері, який ми купуємо на певний період часу, на хостингу встановлюється сам сайт. Хостинг переважно платний але для початку можна знайти і безкоштовний, а з часом, якщо все піде як заплановано, проплатити. Але цього не достатньо, потрібен домен – ім’я сайту яке ми йому даєм для того щоб наш сайт міг ідентифікуватись в мережі. Домен може бути теж безкоштовний, але я використав платний щоб перестрахуватись і мати права на нього.

Третє на що пішли значні затрати часу, це визначення за допомогою якої мови програмування створювати сам сайт. Промоніторивши інформацію я зрозумів, що найшвидшим та найпростішим способом буде двигун WordPress, адже для нього вже є шаблони, та й гіги інформації в мережі як з ним працювати. Тим паче, мій співробітник та хороший друг вже працював та створював сайти на цьому двигуні, він мені допоміг, мабуть, в найскладнішому етапі – заливка сайту на хостинг та прив’язка його до домену.

І четверте, це визначення того, що потрібно для хорошої роботи сайту, які плагіни для WordPress використовувати, як та які встановити лічильники, просування сайту та види отримання доходу.

Отже, залишайтеся з нами, ставте лайки, додавайте в закладки, розповідайте друзям, буде цікаво!

Відкриття ковбасного магазину

Відкриття ковбасного магазину

Продаж продуктів харчування завжди була, є і буде дуже прибутковою справою. Особливу привабливість у покупців викликають магазини, що торгують ковбасними виробами, солодощами, молокопродуктами. У зв’язку з невеликим ризиком відкриття таких міні-магазинів, часто, початківці підприємці, організовують прибутковий бізнес, відкриваючи одну з таких точок.ковбасний магазин, бізнес на ковбасі, пасивний дохід

Тільки уявіть адже ковбасний магазин, є дуже рентабельним заняттям, та й терміни його окупності дуже короткі і становить від 2 до 3 місяців. Та й продаж ковбасних виробів в невеликому магазині, кіоску (як відкрити ларьок), автолавки (бізнес автолавка) може цілком конкурувати з великими підприємствами, що займаються ковбасним бізнесом. Для того щоб відкрити ковбасний магазин, вам треба орендувати приміщення. Пам’ятайте, що приміщення такого магазину не повинно знаходитися в колишніх лазнях, житлових приміщеннях, дитячих садках, бо це заборонено ветеринарною інспекцією.

Необхідно вивчити, хто ваші конкуренти і чим асортимент вашого ковбасного бізнесу буде відрізнятися від їх продукції, визначиться з асортиментом ковбасних товарів, які будуть продаватися в вашому магазині. Тому що від різноманітності продукції в магазині буде залежати, скільки прибутку ви отримаєте за місяць. Складіть список ймовірно найбільш купованих виробів і виставте їх на продаж на початковому етапі роботи. Після закінчення місячної роботи магазину знову виділіть види м’ясних товарів які найбільше купували і приберіть з асортименту сорти, які не користуються попитом.

Ціни на продукції повинні бути видні неозброєним оком, також на кожному виді товару має бути видно сорт. Клієнт повинен бути на першому місці, не дозволяйте продавцям приймати рішення, чи можуть вони відрізати 100 грам ковбаси чи ні, завжди потрібно робити це. Урізноманітнити ціновий діапазон, але краще утриматися від продажу дуже дешевих та неякісних ковбасних виробів, також завжди прибирайте зіпсутий товар, адже клієнт цього не пробачить.

Бізнес план продажу ковбасних виробів обов’язковий не тільки для захисту його перед державною комісією, але і для вас, тому складіть його прискіпливо і якісно, ​​досліджуйте всі закупівельні ціни і якість окремих виробників, які здійснюватимуть доставку, перед закупівлею.

Розрахунок витрат за місяць роботи магазину може скласти близько $ 1000, а доходи за місяць становитимуть від $ 2000 до $ 4000. Все буде залежати від безлічі факторів, як ціни на товар, місця розташування, популярність і конкуренція. Але, що без сумнівів, так це те, що, торгівля продуктами харчування та ковбасними виробами зокрема, швидко окупається.

Деякі фахівці для підприємців радять при складанні бізнес-плану всі цифри витрат помножити на два – це дозволить визначити чи вистачить у вас грошових коштів, щоб відкрити ковбасний магазин. Хоча якщо трохи не вистачає, подумайте про кредити на бізнес і державну допомогу підприємцям.

 

Виробництво сухариків, мільйон за місяць на сухарях

Як відкрити виробництво сухариків?

Якщо вибирати найпопулярніші снекові продукти, то серед них обов’язково будуть сухарики. Пачка вагою в 50 грам зараз вартує близько 7 гривень. А за 8 годинну зміну можна виготовити 480 кілограм таких сухарів, це на самому простому обладнанні. Якщо ми помножимо то в нас вийде з одного кілограма 20 пачок, а за зміну 9600 пачок сухариків, це – 67200 гривень за зміну. В місяць 1,3 мільйона гривень.

Сухарики з різними смаками, різної форми і розміру, зі всіляких сортів хліба – ці вироби заслужили популярність серед найширшої клієнтської аудиторії. Люблять їх і діти, яким подобається хрустіти «сушеним хлібом» з незвичайними смаками.

Люблять їх і дорослі – в барах, вдома перед телевізором, в дорозі,скрізь де можна перекусити сухарики можуть бути дуже до речі. Особливо коли хочеться перекусити чимось смачним і недорогим.

Загалом, сухарики з різними смаками і без добавок – є дуже популярним продуктом в нашій країні. А це означає, що прийшла пора поговорити про організацію бізнесу з виробництва сухариків.

Переваги даної ідеї бізнесу.

Перше – це затребуваність кінцевого продукту. Хто б що не говорив, але сухарики в нашій країні люблять. Майже так само сильно, як насіння або чіпси.сухарі, бізнес ідея , бізнес на сухарях, гроші з сухого хліба

Чиє виробництво ми також розглянемо. Може бути, люблять навіть більше, ніж чіпси. А якщо продукт затребуваний, значить, його будуть купувати. Потрібно тільки створити і піднести потенційному покупцеві.

Друга перевага – простота приготування і дешевизна ресурсів. Хліб, приправи – ось, власне, і все, що знадобиться. Крім устаткування, звичайно ж.

Третій плюс – відносно недороге обладнання. Повністю укомплектований невеликий цех обійдеться в 200 тисяч гривень. А на самоокупність проект вийде вже через 6-7 місяців після запуску.

Недоліки теж є. Найголовніший мінус – висока конкуренція. Сухарики – продукт затребуваний і простий у приготуванні. Не дивно, що багато підприємців звертають на нього увагу. Але якщо правильно подати його потенційної аудиторії (назва, упаковка), та не задирати ціни і постійно експериментувати зі смаками, можна знайти свою віддану аудиторію навіть в умовах високої конкуренції. Спочатку можна спробувати працювати тільки в межах району або навіть міста, пропонувати безліч акцій які б привернули увагу, дати продавцям стимул пропонувати саме ваш новий продукт. Далі виходити на область, а потім і на всю країну.

Як готують сухарики?

Процес приготування гранично простий. Особливо, за наявності спеціального обладнання, яке виробляє смачні снеки практично в автоматичному режимі.

Спочатку хліб нарізається належним чином. Хліб для приготування сухариків зазвичай використовують дрібнопористий, хоча використовувати можна будь-який. Його нарізають кубиками або соломкою. Деякі виробники пропонують і більш екзотичні варіанти. Правда нестандартна форма здорожує виробництво, а значить і для клієнтів ціни на сухарики будуть вищими, а це на початках нам не вигідно.

Далі в спеціальній печі нарізаний хліб сушиться при високій температурі протягом декількох хвилин. Зазвичай цей процес займає 10-20 хвилин.

Відразу після обсмажування в отримані сухарики додають різні приправи. Природно, тут немає ніяких правил і обмежень. Можете експериментувати, виявляючи нові цікаві смаки. Але, найголовніше, пам’ятайте, що ви повинні орієнтуватися, в першу чергу, на смаки та уподобання клієнтів.

Щоб зрозуміти, що їм подобається, можна піти по стопах компанії Lays, які у себе на сайті влаштовували «битви» між різними смаками. Якому смаку клієнти віддавали перевагу (шляхом голосування), той і потрапляв на полиці супермаркетів. Ви також можете запустити свій сайт і влаштовувати там опитування чи голосування серед користувачів.

Повернемося до процесу приготування сухариків. На наступному етапі готовий продукт охолоджують, розфасовують по упаковках і відправляють на склад. А вже звідти сухарики потрапляють на полиці магазинів.

Що стосується сировини, то для приготування 10 кг сухариків потрібно 15 кг хліба, 400 г приправ і спецій і близько 4 л рослинного масла.

Приміщення та обладнання.

Приміщення для цеху має бути не менше 50 м². Можливо, й більше, якщо ви відразу вирішите розгорнути масштабне виробництво сухарів. Приблизно така ж площа необхідна для організації складу готової продукції та сировини. Вимоги до приміщення – водопостачання, каналізація, опалення, вентиляція. Все стандартно. Природно, доведеться підготуватися до візиту пожежників і СЕС.

Устаткування.

Вам знадобиться чотири великих верстата. Це автомат для нарізки хліба, піч, дражувальна машина і апарат для автоматичного фасування і упаковки. Хліборізка обійдеться в 5-10 тисяч. Хороша піч буде коштувати від 30 до 100 тисяч. Дражувальна машина (необхідна для змішування сухарів і спецій) коштує близько 20 тисяч. А за пакувальний автомат доведеться розлучитися ще з 40 тисячами. Разом, витрати на основне обладнання складуть близько 100 – 140 тисяч грн.

Додатково потрібно буде докупити столи, ваги, посуд для зберігання, шафи, контейнери, а також стелажі і полиці для складу. Це ще близько 10 тисяч.

Підбір персоналу

Тут майже все стандартно. Необхідний керуючий, менеджери з продажу та роботи з клієнтами, бухгалтер (можна віддати роботу на аутсорсинг), механік для підтримки працездатності верстатів, а також дві пари працівників. Останні будуть управляти безпосередньо верстатами під час виробництва.

Але це ще не все. Навіть керуючий не є найголовнішою фігурою. Найважливіша людина в цеху – це технолог. Саме він буде займатися складанням нових рецептів для виробництва ще більш фантастичних смаків. Якщо вам вдасться знайти і переманити до себе хорошого технолога, то, вважайте, половина успіху вже у вас в кишені. На працівників витрати складають близько 80 тисяч.

Упаковка

Як правило, виробники сухариків, та й інших снеків, використовують металізовану плівку з нанесеним на її поверхню малюнком (дизайном). Варто врахувати, що для розфасовки 100 кг сухариків по 50 г знадобиться близько 5 кг плівки. Також сухарики можна пакувати в оригінальні паперові пакети.

Дизайн упаковки – це взагалі окрема історія. Це настільки важливе питання, що йому варто приділити найпильнішу увагу. Майже така ж, як підбору технолога. Ні в якому разі не економте на дизайні. Зверніться до хорошого фахівця (можна до фрілансера) і попросіть підготувати яскравий і запам’ятовується макет дизайну упаковки. Не дивуйтеся, якщо за просту картинку у вас попросять від 3 і більше тисяч гривень. Повірте, це вкладення окупиться багаторазово, якщо упаковка стане яскравою і такою, що запам’ятовується. Візьмемо до прикладу такі відомі компанії сухарів як Хрустім і Флінт.

Як реалізувати готові сухарі?

Припустимо, у вас на складі вже достатньо готового продукту. Її потрібно терміново продати. Найпростіший і ефективний спосіб реалізації – укладання договорів співпраці з великими магазинами і роздрібними мережами. Так, продавати доведеться за низькою ціною. Але ви виграєте за рахунок значно більшого обороту.

Ще одна категорія клієнтів – бари, кафе і ресторани вашого міста. Тільки тут є важливе уточнення. В бари і кафе, само собою, можна пропонувати ту ж продукцію, що й у магазини. А от з ресторанами все складніше. Навряд чи вони будуть продавати своїм клієнтам сухарики в упаковці. А от використовувати сухарики в своїх стравах – чому б і ні. Тому тут потрібно буде виготовляти продукт за домовленістю.

На закінчення хочеться сказати наступне. Сухарики – дуже популярний і затребуваний продукт. Так, конкурентів багато. Але їх не варто побоюватися, якщо ваш продукт завжди свіжий, смачний і в красивій упаковці. Бажаємо вдалих починань!

 

ВІДКРИВАЄМО ТАТУ-САЛОН

ВІДКРИВАЄМО ТАТУ-САЛОН

 

ВІДКРИВАЄМО ТАТУ-САЛОН

Татуювання ніколи не виходять з моди і останнім часом навіть, навпаки, переживають чергову хвилю популярності. Хоча якісне татуювання, зроблене майстром у своїй справі, коштує зовсім недешево. Тату-салон може стати прибутковим бізнесом при дотриманні певних умов.

Для повноцінної роботи вам буде потрібно сучасне хороше обладнання, вартість якого не настільки вже низька. Приміром, якісна машинка для нанесення татуювань коштує близько $ 300-400. За нинішнім курсом валюти ціна виходить пристойна. При цьому не забувайте, що у майстра повинно бути мінімум три таких машинки.

Витрати на відкриття бізнесу безпосередньо залежать від його масштабу. Так, якщо ви самі є майстром тату, то можна відкрити невелику тату-студію і працювати там самостійно. У цьому випадку витрати оцінюються в $ 4-5 тис. Вони будуть мінімум в два рази більші, якщо ви плануєте повноцінний тату-салон, де клієнти можуть не тільки зробити татуювання, але і пірсинг, шрамування, перманентний макіяж (татуаж). Найчастіше такі салони також продають спеціальне обладнання для нанесення татуювань і проводять навчальні майстер-класи для початківців майстрів.

Документи для відкриття тату-салону

Відповідно до російського законодавства, нанесення татуювань не розглядається як окремий вид діяльності, тому всі тату-салони в нашій країні оформляються в якості процедурних кабінетів. Відповідно, і порядок їх відкриття такий же, як у останніх. Перш за все, вам буде потрібно зареєструватися як юридичної особи. Для відкриття тату-салону підійде як форма товариства з обмеженою відповідальністю, так і ФОП. І той, і інший варіант має певні переваги і недоліки, тому заздалегідь вивчіть всі особливості та нюанси.

Також вам потрібно буде відкрити розрахунковий рахунок у банку, замовити та зареєструвати в печатку, оформити в податковій інспекції бланки. Крім того необхідно отримати дозволи. Дозвіл у місцевої адміністрації на відкриття в обраному вами приміщенні салону, що виконує медичні послуги (до таких належать татуаж і пірсинг – порушення шкірного покриву), документи про оренду (власності), план виробничого контролю, медична ліцензія. Так як вимоги до тату-салонів схожі з вимогами до косметологічних кабінетів, то варто ознайомитися з Методичними вказівками «Організація та здійснення санепіднагляду над лікувально-профілактичними установами косметологічного профілю та косметичними кабінетами».

Також необхідно для всіх співробітників салону оформити медичні книжки. При цьому ваш персонал щорічно в установленому порядку повинен проходити медичний огляд. Фахівець, який проводить процедури татуювання, повинен мати середню медичну освіту, а призначати процедуру може після огляду лікар, що має медичну освіту за спеціальністю дерматовенерологія і минулий підвищення кваліфікації з медичної косметології. Відповідно, якщо у вас ТОВ, то такий фахівець повинен офіційно перебувати в штаті вашого салону, інакше ліцензію ви не отримаєте. Приватним підприємцям в цьому плані дещо простіше. Вони можуть направляти клієнтів попередньо до лікаря і наносити татуювання тільки після отримання довідки від фахівця про відсутність протипоказань.

Ліцензію на здійснення медичної діяльності видають протягом 45 днів з моменту подачі заяви. Для отримання ліцензії є певні вимоги. До таких відноситься наявність на праві власності або іншій законній підставі будинків, будівель, споруд та (або) приміщень, необхідних для виконання заявлених робіт (послуг) та відповідають встановленим вимогам, а також наявність на праві власності або іншій законній підставі медичних виробів (устаткування, апаратів, приладів, інструментів), необхідних для виконання заявлених робіт (послуг) і зареєстрованих у встановленому порядку.

Тату бізнес являє собою в законодавчому плані щось середнє між медичним і косметичним. Але у нього є свої особливості, які не враховуються чиновниками. Наприклад, до цих в нормативних актах відсутнє чітке визначення того, що ж таке представляє з себе татуювання. Відповідно, на практиці власники тату-студій і салонів нерідко стикаються з проблемами з ліцензуванням. Хтось називає художнє татуювання татуажем або перманентним макіяжем, в результаті чого вимоги до персоналу, який працює в такому салоні, можуть змінюватися. Все це значно ускладнює роботу майстрів, які проводять процедури нанесення татуювань.

Вибираємо місце для тату-салону

Найдешевший за ціною варіант приміщення для тату-студії – це зняти квартиру на першому поверсі житлового будинку і приймати клієнтів тут. Однак цей варіант є далеко не найкращим. До тату-салону пред’являються суворі санітарні вимоги, які включають в себе наявність окремого входу, миються підлоги, стіни і навіть стелі в кабінеті, де проводяться процедури.

Існують вимоги і до площі приміщення: на одне робоче місце повинно припадати не менше 12 кв. метрів. Для нормальної роботи студії при дотриманні норм СЕС потрібно мінімум 20-30 кв. метрів. Як правило, тату-салони орендують кабінети в салонах краси, в перукарнях чи фітнес-центрах. Вони можуть відкриватися і в окремо розташованих будинках (найчастіше у переобладнаних підвалах). Причому в даному випадку зовсім необов’язково вибирати приміщення в центрі міста, враховуючи, в першу чергу, його відвідуваність. Цілком можна обійтися і великим житловим районом. Якщо у вас будуть працювати хороші майстри, то до вас будуть приїжджати і з іншого краю міста. Нанесення татуювань – це не той вид послуг, якими вирішують скористатися, піддавшись миттєвому пориву. Як правило, людина, яка вирішила зробити тату, спочатку вивчає відгуки про майстрів, студіях і розцінках і вибирає кращий для нього варіант.

По суті, головна умова успіху тату-салону – це майстри, які там працюють. Але якщо ви збираєтеся надавати і додаткові послуги (наприклад, пірсинг), то в цьому випадку варто уважно поставитися до вибору місця для розміщення вашого салону. Оптимальне місце – центр міста, ближче до місць скупчення молоді (поруч зі станцією метро, біля університету і т. д.). Віддавайте перевагу приміщень, де раніше розташовувався масажний салон або стоматологічний кабінет. У цьому випадку вам не доведеться вкладати багато коштів у ремонт.

Вартість оренди приміщення обійдеться тату-студії в суму від 300 $ на місяць. Точна сума залежить від площі, стану приміщення, регіону. До вартості оренди додавайте також витрати на електрику, воду та інші комунальні платежі. Додаткові витрати пов’язані з виготовленням та монтажем вивіски. Вона повинна бути помітною і при цьому відповідати за стилем оформлення «духу» вашого закладу. Виготовлення найпростішої вивіски обійдеться в 2-3 тис. Гривень. Точна сума буде залежати від її розміру та складності роботи.

Устаткування для тату-салону

На покупку необхідного обладнання, витратних матеріалів та меблів потрібно ще від $ 3 тисяч. Список необхідного включає в себе стіл для тату, на якому знаходиться клієнт, поки майстер працює (4 тис. грн.), універсальний підлокітник (від 2 тис. грн за штуку, потрібно мінімум дві штуки), опромінювач для знезараження приміщення (від 3 тисяч грн.), тату-машинка (від 3 тисяч грн., потрібно мінімум три штуки), апарат для перманентного макіяжу (5 тисяч грн.), пігмент для нанесення ( від 1 тис. Грн.), набір для пірсингу (від 3 тисяч грн.). Додаткове обладнання включає в себе бахіли, одноразові рукавички, одноразові простирадла, фартухи, шапочки, медичні маски, дезінфікуючі засоби і т. д. На все це потрібно ще близько 1 тисячі грн.

Не забувайте ретельно обробляти обладнання: зазвичай в тату-салонах використовуються методи стерилізаційної та передстерилізаційного очищення тату-машин. Устаткування замочується в спеціальних розчинах і проходить ультразвукову чистку. Додатковий плюс тату-студії – надання послуг з виведення татуювань. Для цього доведеться придбати спеціальне обладнання, вартість якого становить від 50 тисяч грн.

Знайти обладнання для нанесення татуювань вітчизняного виробництва навряд чи вдасться. Поставляється обладнання переважно з Америки та європейських країн. Тому ціни на нього дуже сильно залежать від курсу валюти. У кризу нове обладнання може виявитися не по кишені підприємцю.

Не забувайте, що вам потрібно оформити необхідні дозвільні документи та сертифікати в СЕС і в спеціалізованих сертифікуючих фірмах. Сертифікація одного робочого місця обійдеться в суму від 300 грн.

Кадрове питання

Як уже згадувалося вище, хороший фахівець з нанесення татуювань – це одна з головних умов успіху тату-салону. Однак знайти такого майстра буде непросто, адже кількість тату-студій і салонів набагато менше, ніж, приміром, звичайних салонів краси. Дивно, але знайти майстра по популярному нині перманентного макіяжу або татуажу набагато простіше, ніж фахівця з тату. Оптимальний варіант – це якщо ви самі є таким майстром і плануєте в перший час працювати у своїй студії самостійно. Тим не менше, все одно рано чи пізно вам доведеться розширювати штат працівників. Їх пошук краще починати заздалегідь. Багато майстрів тату починають свою діяльність з роботи на дому нелегальним чином, а потім, набравши достатньо досвіду і робіт для портфоліо, приходять в студії та салони з офіційним працевлаштуванням.

Не забувайте також, що майстри, які дбають про свою репутацію і якість своєї роботи, регулярно проходять різні курси для підвищення професійних навичок. Вартість такого навчання складає в середньому 5 тис. грн. Кваліфікований фахівець повинен мати хоча б середню медичну освіту, мати уявлення про анатомію, анестезії, антисептику і т. д. Крім того, він повинен мати настільки важливими якостями, як вміння малювати, посидючість, терпіння. Він повинен володіти всіма стилями тату мистецтва і при цьому його роботи повинні володіти індивідуальністю. Вимог, як ми бачимо, до майстра тату пред’являється чимало. Більшу частину персоналу тату-салони знаходять за рекомендаціями. Навіть у великому місті кількість любителів, цінителів і майстрів тату обмежена. Вони утворюють свого роду клуб за інтересами, тому ви завжди можете пошукати фахівців, що підшукують нову роботу, через знайомих у цій сфері. Як правило, майстер, який працює в тату-салоні, отримує певний відсоток від виручки. Ця частка може становити до 50%. Ставка залежить від кваліфікації та репутації самого майстра, а також від рівня розкрутки і відвідуваності салону.

Недолік законодавчої бази в цій області створює чимало труднощів. Наприклад, у нашій країні в реєстрі трудових професій відсутня така спеціальність, як «татуювальник», тому в трудових книжках легально працюючих майстрів вказується туманна формулювання «художник».

Реклама і просування тату-салону

Протягом першого року роботи будьте готові вкладати чимало коштів у розкрутку своєї студії. Для цього можна використовувати рекламу в спеціалізованих друкованих виданнях, зовнішню рекламу, рекламу в інтернеті на різних місцевих сайтах і форумах, а також у соціальних мережах. Відмінно працює і власний сайт з прикладами ваших робіт, прайс-листом на послуги та контактами. А от від оголошень на радіо і телебаченні краще відмовитися: ці форми реклами дуже дорогі і малоефективні для вашого напряму роботи. Не забувайте про активну участь у різних професійних заходах по вашому профілю. Це різні тату-фестивалі і конвенції, виставки косметичних послуг і т. д.

Ціни на послуги тату-студій

Вартість виконання татуювання та надання інших послуг традиційно залежить від розміру та складності роботи. За «міру обчислення» площі татуювання використовується малюнок розміром із сірникову коробку або сигаретну пачку. Вартість самого маленького малюнка обійдеться в суму від 300 грн. і вище. Проколоти вуха коштуватиме близько 150 грн, а корекція контуру губ із заповненням (растушевкой) або брів – від 1 тисячі грн., татуаж вій і стрілки (один з найнебезпечніших видів татуажу) – від 500 грн. Виправлення або набивання старої татуювання обходиться так само, як і набивання нової або навіть дорожче. При цьому не забувайте, що нанесення татуювання або татуажу вимагає в більшості випадків подальшої корекції. Вартість її, як правило, включає в себе тільки вартість витратних матеріалів у початківців майстрів. Професіонали дають знижку близько 20-30% від первісної ціни. Найдорожче обходиться видалення старої татуювання. Вартість цієї процедури становить від 70 грн за кв. сантиметр.

Скільки заробляє тату-студія

Навіть сама невелика студія може заробляти від 30 тисяч грн. щомісячно. Очікувати такий прибуток можна не раніше ніж через рік роботи. Саме стільки йде у нового салону на формування постійної клієнтури. До регулярних витрат студії відноситься покупка витратних матеріалів, оренда приміщення площею від 25 кв. метрів, реклама, податки та відрахування до фондів … Не забувайте також і про 30-50% від вашої виручки, які будуть забирати собі ваші наймані майстри.

Для відкриття невеликого тату-салону буде потрібно від 100 тисяч грн. Його прохідність повинна становити мінімум п’ять-шість чоловік на день, які будуть робити які-небудь процедури або купувати товари (наприклад, обладнання, пірси і т. д.). Це не так вже й мало, тому бажано максимально урізноманітнити перелік послуг, які ви будете пропонувати. Так ви отримаєте додаткову перевагу перед своїми головними конкурентами – майстрами-одинаками, які працюють на дому нелегально і пропонують своїм клієнтам максимально низькі ціни.

Рентабельність салону можна збільшити, пропонуючи всім бажаючим навчання основам художнього татуювання або татуажу. Повний курс такого навчання обійдеться в 2 тисячі грн. Однак якщо ви плануєте надавати такі послуги і видавати пройшли навчання сертифікати, вам необхідно зареєструватися як НОУ. Це пов’язане з додатковими витратами і труднощами.

Компанії, де початківці майстра проходять навчання, часто пропонують своїм учням придбати необхідне обладнання у них же з вигідної знижкою. Причому на основне обладнання знижка може становити до половини роздрібної вартості. Робиться це для того, щоб отримати постійного клієнта, які буде регулярно купувати у вас витратні матеріали і проходити в подальшому додаткові курси підвищення кваліфікації. Продаж такої продукції – це окремий напрямок в діяльності вашого салону. Для його розвитку потрібні додаткові вкладення. При великій кількості напрямів на рівень окупності салон вийде в тому випадку, якщо він буде обслуговувати мінімум десять клієнтів на день.

 

Веб-дизайн студія.

Ця ідея з легкістю зробить вас мільйонером, якщо все правильно розрахувати;)

Як правило, студія інтернет-дизайну приносить відмінний прибуток. Середня ціна для замовника –  7 тисяч грн. за сайт, дизайн якого може розроблятися 2-5 днів. Професійна студія справляється з цим завданням за 1-2 дні. Таким чином, якщо студія працює хоча б 25 днів на місяць, вона може отримувати близько 55 тис. щомісяця. Якщо в нашій студії буде працювати декілька спеціалістів то можна легко отримати дохід і в 200 тис. грн. Отже на цій ідеї можна з легкістю за рік піднімати суми в два мільйони, а той більше. 

Як відкрити дизайн студію.

Веб-студія – один з найпопулярніших сучасних видів бізнесу, без послуг якого в наш час не обходиться практично жодне підприємство. При цьому, незважаючи на наявність великої кількості конкурентів, він здатний приносити прибуток навіть початківцю, якщо останній постарається відкрити дизайн-студію у відповідності з усіма правилами.

 

Для того, щоб створити студію по Web-дизайну, потрібно не просто володіти якостями успішного підприємця, а й мати відповідні знання. Ну звичайно ви можете найняти працівників які будуть все робити за вас але тоді ваші видатки значно зростуть.

 Щоб почати бізнес на дизайні, потрібно знати:

– За якими принципами розробляється дизайн для різних ресурсів;

– Хто саме може замовляти таку послугу, і кому варто її наполегливо пропонувати;

– Яких саме майстрів потрібно наймати для студії (це вкрай важливо, адже подібний проект немислимий не тільки без грамотного дизайнера, але і без висококваліфікованих верстальників, програмістів, контент-менеджерів, копірайтерів);

– Як розкрутити свою компанію і запропонувати клієнтам унікальні послуги, яких немає у конкурентів.

 Враховуючи це все, вже на етапі відкриття у підприємця повинен бути хоча б мінімальний досвід роботи в даній сфері (розробка дизайну або програмування), а також власне портфоліо і клієнтська база. Без цього розкрутка бізнесу буде дуже складною.

Втім, відкрити дизайн-студію може і людина, яка сама не володіє навичками дизайнера, але знає відповідного фахівця, готового стати співробітником підприємства. У цьому випадку підприємець виступає в якості посередника між клієнтом і виконавцем, який відповідає за маркетингову частину роботи і виступає в якості інвестора.

 З чого почати?

Перший крок – відкрити таке підприємство можна без офісу. Головне – створити грамотний сайт, який і буде залучати клієнтів, і, зрозуміло, цей ресурс повинен мати відмінний дизайн. Це буде кращим засобом реклами для клієнта, якому завжди потрібна унікальна родзинка.

Другий крок – реєстрація підприємства, і в даному випадку прекрасно підійде ФОП з спрощеною формою оподаткування.

  Після цього слід подумати про:

 

  1. Закупівлю обладнання.

 

Якщо людина, що робить бізнес на дизайні – професіонал, у нього вже є відповідна техніка та програмне забезпечення. Однак одного комп’ютера буде мало – для фахівців знадобляться свої екземпляри, і їх доведеться купити заздалегідь. Втім, можна заощадити, найнявши майстрів, які використовують власну техніку. Однак і в цьому випадку потрібно бути готовим до того, що їм доведеться оплачувати закупівлю софта і важливих деталей для комп’ютера.

 

  1. Найм персоналу.

 

Майстри можуть працювати вдома, але з кожним з них має бути налагоджено чіткий зв’язок, щоб вони відчували себе частиною команди. Якщо цього не зробити, є ризик, що при появі замовлення один з професіоналів відмовиться працювати, пославшись на наявність інших пропозицій від клієнтів.

 

  1. Способи розрахунку з працівниками.

 

Ідеальний варіант – платити частинами, за кожен етап виконаної роботи. У цьому випадку співробітники, особливо залучені зі сторони, будуть працювати «на гонорари» більш активно.

 

  1. Розкрутка компанії.

 

Важливо не тільки відкрити дизайн студію, але і як слід її прорекламувати, і на це потрібно буде витрачатися, регулярно. Будь-яке вкладення в даній ситуації обов’язково  окупить себе. Зараз є дуже багато варіантів як прорекламувати свою студію веб – дизайну.

 

  1. Оренда офіса.

 

Якщо ж бізнесменові потрібна повноцінна веб-студія, в якій можна приймати клієнтів безпосередньо (а не домовлятися з ними в онлайн-режимі), доведеться подумати ще й про оренду офісу. Для початку можна зняти квартиру на першому поверсі житлового будинку, але з часом все ж доведеться переїхати в офісне приміщення.

 

  1. Підбір ідеального переліку послуг.

 

У нього може входити не тільки якісний дизайн, але й:

  1. Розумна верстка сайту;
  2. Створення для клієнта зручного сайту;
  3. Професійне наповнення сайту контентом (копірайтинг);
  4. SEO-оптимізація ресурсу та його просування.

Втім, на перших порах можна відкрити дизайн-студію з обмеженим переліком послуг – наприклад, тільки дизайн і верстка. У цьому випадку, доведеться співпрацювати з конкурентами, що пропонують інші послуги.

 

Скільки можна заробити?

Як правило, студія інтернет-дизайну приносить відмінний прибуток. Середня ціна для замовника –  7 тисяч грн. за сайт, дизайн якого може розроблятися 2-5 днів. Професійна студія справляється з цим завданням за 1-2 дні. Таким чином, якщо студія працює хоча б 25 днів на місяць, вона може отримувати близько 55 тис. щомісяця. Якщо в нашій студії буде працювати декілька спеціалістів то можна легко отримати дохід і в 200 тис. грн. Отже на цій ідеї можна з легкістю за рік піднімати суми в два мільйони, а той більше.

Дохід може зростати в залежності від специфіки замовлення та додаткових послуг, що надаються клієнтові. Наприклад, можна відкрити дизайн-студію, яка буде спеціалізуватися на створення сайтів «під ключ», і тоді її послуги будуть дорожче. Ціна на деякі замовлення може досягати 10 тис. і більше.

Завдання власника студії в цьому плані – активно залучати клієнтів. Робити це можна двома способами (крім активної реклами в ЗМІ та інтернеті):

Самостійно звертатися до компанії потенційних замовників і пропонувати їм свої послуги.

Регулярно вводити особливі бонуси і премії для клієнтів, прагнучи запропонувати кращі умови, ніж у конкурентів.

 

Витрати?

Як правило, відкрити дизайн-студію можна обійшовшися середніми інвестиціями.

Загальні витрати такі:

Від 4 тис. гривень – на оренду офісу;

Від 20 тис. гривень – на купівлю обладнання;

Близько 1 тис. гривень – на покупку витратних матеріалів;

Близько 10 тис. – на зарплату співробітникам (щомісячні витрати);

Близько 5 тис. – на рекламу компанії (щомісячні витрати).

Отже на все про все 40 тис.

 

Зрозуміло, витрати можна скоротити, якщо студія інтернет-дизайну підтримується тільки однією людиною, і він працює на дому. У такій ситуації, ймовірно, потрібно буде лише купити (або докупити) обладнання, а також витратитися на рекламу бізнесу. Але в будь-якій ситуації не варто скупитися: чим більше підприємець готовий вкласти в такий перспективний напрямок, як розробка дизайну сайтів, тим більше у нього шансів добитися успіху і запропонувати клієнтам найсучасніші послуги з використанням передової техніки, якої вже точно не буде у конкурентів.

 

Вирощування полуниці

Є багато різних варіантів як вирощувати полуницю є й багато інформації на цю тему.

пасивний дохід, бізнес ідеї, гроші

mypassive

Пишуть, що рентабельність 100% , 200%, 300% не знаю яка рентабельність але знаю точно, що всі її полюблять і я особисто купляю кілограмами, морожу та їм всю зиму.
Звідси висновок, якщо розумно підійти до вирощування полуниці та її збуту, то можна заробити непогані гроші. Одже нам потрібна земля, якщо є село то проблема землі відпадає, а якщо землі немає то доведеться орендувати.
Розглянемо варіанти вирощування на відкритій місцевості та тепличний варіант(голандський)
Найкращі результати можна одержати на чорноземах опідзоленних, темно-сірих і сірих лісових ґрунтах середнього й легкого механічного складу. Урожайність буде нижче на ясно-сірих, дерено-підзолистих і торф’яних ґрунтах. Глибина залягання ґрунтових вод повинна бути не менш 60 см . На полях, де ґрунтові води залягають ближче 60 см від поверхні, потрібно встановити дренаж або вирощувати на грядках. Otkrytyj-grunt My passive
Для закладки плодоносних насаджень небажано використати низинні й замкнуті ділянки, де навесні перші квіти можуть ушкоджуватися весняними заморозками. На піднесених місцях необхідно контролювати сніговий покрив, що може здуватися сильними вітрами, що приводить до підмерзання полуниці. При зниженні температури до -8°С на глибині 15- 18 см полуниця може повністю загинути. Для закладки полуниці краще підходять схили південно-західної експозиції крутістю 2-3°, де раніше починається вегетація й швидше проходить дозрівання ягід.
Кислотність ґрунту повинна бути на рівні 5,5-6,5, бажаний зміст гумусу 2% і більше.

Попередники
Плодоносну полуницю рекомендується вирощувати в сівозміні після чорного пару або зернових. Оптимальним є поле, де в попередній рік вирощувалися сидерати. Не рекомендується вирощувати полуницю після картоплі або томатів, а також повертати полуницю на те ж поле раніше, ніж через 6 років.

Підготовка ділянки
При підготовці ділянки варто перевірити ґрунт на наявність личинок хруща  і дротяників. Вірогідність їхньої наявності в ґрунті збільшується при розміщенні ділянки біля лісонасаджень. Якщо шкідники втримуються в критичній кількості (0,5 личинки/м2), у травні на парове поле вносять аміачну воду з розрахунку 2 т/га або висівається алкалоїдний люпин, зелену масу якого у фазі зелених бобиків заорюють у ґрунт. При її поїданні основна маса личинок гине.пасивний дохід, бізнес ідеї, гроші, бізнес
Для зменшення кислотності ґрунту за рік до посадки полуниці проводиться його вапнування, а для зниження реакції ґрунтового розчину – гіпсування.
При засміченості ділянки багаторічними злаковими бур’янами восени рекомендується провести обробку гербіцидом суцільної дії (наприклад, Раундап 4-6 л/га).
На початку жовтня проводиться зяблева оранка на глибину 25- 30 см . Протягом зимового періоду на поле бажано провести снігозатримання для збільшення запасів вологи в ґрунті.
Навесні проводиться боронування, а перед посадкою – культивація на глибину 14- 16 см .

Підгодівля
Бажано провести аналіз ґрунту на вміст основних елементів харчування. Залежно від кількості поживних елементів у ґрунті коригуються норми їхнього внесення у вигляді добрив.
Під полуницю рекомендується внести восени 50-60 т/га гною або навесні така ж кількість перегною, хоча внесення органічних добрив можна замінити висівом сидератів у попередній рік.
Орієнтовні норми внесення основних елементів у діючій речовині:
– азот – 80-100 кг/га (половину перед посадкою й дворазова підгодівля під час вегетації залежно від стану рослин і погодних умов). Варто взяти до уваги, що частина азоту під час дощів може бути вимита, додатково рекомендується вносити азотні добрива під час хімічної обробки рослин для стимуляції їхнього росту (позакоренева);
– фосфор – 50 кг/га (вноситься перед посадкою);
– калій – 100 кг/га (половину до посадки, половину у вигляді добрива під час цвітіння рослин);
– магній – 100 кг/га (вноситься перед підготовкою ґрунту).
Доцільним є також проведення позакореневої підгодівлі мікроелементами, що в деяких випадках підвищує врожайність до 20%. Для одержання найкращих результатів рекомендується вносити суміш із сірчанокислого цинку, сірчанокислого марганцю, борної кислоти й азотнокислого кобальту, у концентрації:

– наприкінці цвітіння – 0,025%;
– при дозріванні ягід – 0,05%.

Якість посадкового матеріалу
Для закладки високоврожайних плантацій полуниці рекомендується використати оздоровлену відсортовану розсаду, елітну або І репродукції, з діаметром кореневої шийки > 6 мм і розвитий мичкуватої кореневою системою довжиною 7- 9 см .  Найкращу врожайність дають фріго-рослини (саджанці, викопані пізньої осені й збережені протягом зимового періоду при низькій температурі).

Строки посадки
Розсаду полуниці висаджують або ранно навесні, або ранньої осені.
Ранньою весною розсаду висаджують, як тільки є можливість проводити польові роботи. У цей час ґрунт досить забезпечений вологою, що нагромадилася в зимово-весняний період. Дуже важливо провести посадку вчасно, для забезпечення високого приживлення рослин. Запізнення зі строками посадки може привести до загибелі більшої частини рослин, навіть якщо при цьому проводився полив.
Восени розсаду висаджують із 10 серпня по 20-25 вересня, після дощів або при можливості поливу. Запізніла осіння посадка не забезпечує належного приживлення, а також негативно впливає на морозостійкість рослин, особливо в роки з ранньою зимою.

Схема посадки
При щільності 30-35 тис. рослин/га схема посадки повинна бути: 90х30- 35 см .  За такою схемою висаджуються високоякісні оздоровлені рослини, при цьому оптимально використається техніка, що є в господарствах (трактор, разсадопосадочна машина, культиватор, обприскувач).
Традиційна схема посадки при висадженні 60 тис. рослин/га (90х15 див) приведе до згущення й підвищення тиску хвороб на другий і третій роки після посадки.

Посадка
Перед посадкою рослини тримають у прохолодному й вологому місці, але не більше 5-6 днів. Посадка проводиться вручну або з використанням разсадопосадочної машини. Найкращий ґрунт для посадки – зволожений, але не мокрий. Кореневу систему рослин перед посадкою можна обробити фунгіцидно – інсектицидною сумішшю. Ящики з розсадою під час посадки варто тримати в тіні.
При правильній посадці коренева шийка перебуває на рівні ґрунту (мал. А правильно, мал. B, C, D – неправильно), коренева система розташована вертикально.
Довгі коріння укорочують до 8- 10 см .  Після посадки обов’язково проводять полив. Після того як вода всотається ґрунтом, навколо рослин мульчують перегноєм або сухою землею для запобігання утворення кірки.

Догляд під час вирощування
Полив
Для вирощування полуниці повинна бути передбачена система поливу: дощувальна установка або краплинне зрошення. Полуниця – досить вологозалежна культура, і тому покладатися при її вирощуванні на природні опади не треба, оскільки через відсутність вологи в критичні періоди росту, навіть на 10-15 днів, урожайність значно знижується.
Особливості поливу: протягом перших двох тижнів після посадки ґрунт потрібно підтримувати вологим, для того щоб рослини добре вкоренилися. Для цього ґрунт щодня повинен воложитися на 2- 3 мм (20-30 м3/га). Наступні 2 тижня полив проводиться при необхідності раз в 2 дні.
В той же час, полуниця не витримує надмірного зволоження. При перезволоженні ґрунту менше формується генеративних бруньок, знижується зимостійкість, стійкість проти хвороб, особливо сірої гнилизни й борошнистої роси.
Догляд за насадженнями до збору врожаю
Міжряддя повинні бути чистими від бур’янів. Для цього застосовуються дозволені гербіциди, регулярно проводиться механічна культивація або ручна прополка. Є досвід укривання міжрядь соломою (краще пшениці) або плівкою, але така технологія вимагає додаткових витрат. Варто постійно контролювати появу й ріст шкідників і хвороб у насадженні. Разом із застосуванням хімічних препаратів усе більше популярної стає біологічний захист, так як використання камах – ентомофагів у боротьбі зі шкідниками й ін.

Технологія вирощування залежить від обраної схеми посадки:

· Щільна посадка – утворює суцільну плодоносну смугу

· Середньо щільна посадка (Якісний оздоровчий матеріал):

рослини в рядку відокремлюють, не обриваючи вуса й пагони;

обривають вуси й пагони у рослинах для його зміцнення.

Урожай у рік посадки залежно від обраної технології вирощування можна не збирати.
Для цього квіти в перший рік акуратно обривають, зміцнюючи основну рослину.
Якщо рослини починають випадати (внаслідок захворювань або дії ґрунтових шкідників), варто регулярно проводити ремонт насаджень.
Збір урожаю
Сорту раннього, середнього й середньопізнього строків дозрівання плодоносять протягом червня. Час збирання й ступінь зрілості визначають залежно від сорту й призначення зібраних ягід. Для безпосередньої реалізації ягід у свіжому виді або для переробки полуницю збирають при повнім дозріванні, коли вона здобуває найкращі смакові якості. Для перевезення на далеку відстань плоди варто збирати у фазі технічної зрілості (недоспілими). Для реалізації через торговельну мережу ягоди збирають разом із плодоніжками. Переробні підприємства можуть вимагати доставку продукції без плодоніжок. Не бажано збирати мокрі ягоди, тому що вони швидко загнивають.
Якщо полуниця вирощується на великій площі, варто заздалегідь подумати про наявну робочу силу для збору врожаю. Збирати треба обережно, стежачи за тим, щоб ягоди не м’ялися. Для цього перед збиранням необхідно провести належний інструктаж збирачам  (не приносити на поле скляні речі, мати недовгі нігті для запобігання ушкодження плодів і т.п.). Збірний пункт повинен бути обладнаний сонцезахисним навісом. Без охолодження полуниця може зберігатися, не гублячи товарних якостей, від 10 до 20 годин залежно від сорту. В охолоджувальному приміщенні (+4°С) свіжа продукція може перебувати до 3 днів.
Найкращою тарою є невеликі кошики, пластмасові або паперові пакети місткістю 1- 3 кг . Зібрані для реалізації ягоди не бажано пересипати в іншу тару.
Досить розповсюдженим на Заході є спосіб “збери сам”, коли люди самі приїжджають до фермера й збирають там полуницю, що потім купують за ціною набагато нижче, ніж у супермаркеті.
Скошування листя
Для стимулювання росту молодих листків і звільнення рослин від інфекції хвороб і заселення шкідників після закінчення збору врожаю можна провести скошування листя. Це захід не є обов’язковим, скошування доцільно робити лише тоді, коли плантація погано доглянута.
У середньому листя скошують через 3 тижні після закінчення збору врожаю. При раннім скошуванні рослини послабляються, що може негативно вплинути на їхню перезимівлю й продуктивність у наступному році.
Запізніле скошування приводить до поганої диференціації бруньок. Після скошування й згрібання листя варто провести комплексний захід боротьби зі шкідниками й хворобами, міжрядне оброблення ґрунту, підгодівля мінеральними добривами. Тобто після скошування агрофон плантації повинен бути досить високим.
Догляд узимку
Рослини полуниці успішно витримують низькі температури взимку при наявності снігового покриву. Шар снігу товщиною 10- 15 см (краще 20 см ) захищає насадження від низьких температур до -25-30°С. Якщо снігу немає при температурі нижче -12-16°С, рослини частково підмерзають або повністю гинуть. Сильні рослини перезимовують краще, тому на добре доглянутих ділянках, які були забезпечені в достатній кількості добривами, вологою, захищені від хвороб і шкідників, морози завдають меншої шкоди. Через відсутність снігу насадження можна вкрити соломою (без насіння, оскільки може бути небезпека появи мишей, які нанесуть рослинам значний збиток).
Маркетинг
Реалізовувати ягоди полуниці можна у свіжому виді або здавати на переробне підприємство. Перспективної стає поставка ягід, особливо ранніх сортів, у супермаркети та на ринки. Звичайно, супермаркети мають певні вимоги щодо якості ягід: продукція повинна бути одномірного, чистого, відповідного фарбування й т.п.
Усе більше стають зацікавленими в поставці полуниці переробні підприємства, які використають ягоди для виробництва джемів, добавок до йогуртів, соків. Але вони також мають певні вимоги щодо якості (сорту, розміру, кількості й ін.). Залежно від призначення переробні підприємства можуть вимагати поставку ягід без плодоніжки, з повною історією вирощування, із вказівкою препаратів, які використалися під час вирощування.
Одним з хороших варіантів збуту є продаж полуниці місцевим жителям, це звичайно залежить від кількості полуниці яку виростили.
З одного гектара збирають приблизно 15-19 тон ягід на відкритому грунті. Відповідно з десяти соток можна зібрати 1,5 тон ягід.
Вирощування в тепличних умовах
Для цього вам знадобиться розсада, поліетиленові мішки, спеціальний субстрат і велике бажання довести розпочату справу до кінця, незважаючи на можливі помилки. Технологія вирощування схожа з вирощуванням полуниці в мішках, але деякі відмінності все ж є.
Оскільки з осені до весни у відкритий грунт розсаду не висадити, голландський спосіб вирощування полуниці використовується переважно у теплицях. бізнес, агро бізнес, пасивний дохід, бізнес ідеїВ домашніх умовах – на підвіконні або на балконі теж можна добитися хорошого врожаю солодких ягід, якщо створити оптимальний мікроклімат і чітко слідувати перевіреній методиці.
Де брати розсаду взимку?
Голландський метод вирощування полуниці базується на тому, що розсада висаджується постійно, через кожен місяць-два. Тоді і можна збирати врожаї практично безперервно. Але де взяти розсаду у холодну пору року? Агрофірми цілий рік за високими цінами пропонують особливу полуничну розсади «фріго», заготовити яку ви можете і самостійно з власної ділянки. Адже розсада «фріго» – не що інше, як добре розвинені полуничні кущики, викопані восени і охолоджені (звідси і назва). Всю зиму їх можна зберігати при низькій температурі в холодильнику, морозильній установці або в прохолодному підвальному приміщенні, а в потрібний час дістати і висадити.
В природі полуниця «консервується» природним чином, під снігом. Ваше завдання – створити умови для «глибокої сплячки» штучно, щоб у будь-який момент можна було «розбудити» розсаду. У цьому полягає головний секрет річного вирощування полуниці за голландською технологією.
Вибирайте для розсади високоврожайні сорти, по можливості, самозапильні. Підійдуть голландські сорти полуниці, Трістар, Марія, Сельва, Ельсанта, Триб’ют, Соната, Полька, Морок, Мармолада, Дарселект. Висадивши на ділянці полуницю перерахованих сортів (можлива посадка полуниці насінням), у перший рік зріжте з маточних рослин всі квітконоси і вуса. На наступний рік з кожного куща вийде близько 20 вусів, які потрібно буде укоренити, з них до осені вийдуть сильні молоді розетки. Викопуйте розетки, коли вони будуть перебувати в періоді спокою (у листопаді), при температурі -2 градуси. Всі великі листя і вегетативні пагони з кущів видаліть, коріння промивати і підрізати в жодному разі не потрібно! Тепер ваша розсада підготовлена для тривалого зберігання.
Оптимальні умови для примхливої полуниці
Щоб полуниця за голландською технологією добре розвивалася і радувала вас щедрим урожаєм, необхідно підготувати відповідний грунт. Краще взяти для цієї мети субстрат, що складається з натуральної грунту і синтетичних елементів для забезпечення кущиків розсади всіма необхідними речовинами. Піщаний грунт з перепрілим гноєм не підійде, в ньому швидко накопичуються різні хвороби і з’являються шкідники. Грунт повинен бути стерильним, без бур’янів і мікробів. Найчастіше субстрат змішують з пропареного торфу (у нього висока поглинальна здатність і хороша пористість) та перліту, поліпшує аерацію торфу. В якості субстрату використовують навіть кокосове волокно або мінеральну вату.
Висаджувати розсаду можна в ящики, але найкращі умови для зростання забезпечать поліетиленові мішки:
візьміть вузькі поліетиленові пакети діаметром 15 сантиметрів, проріжте в них отвори для кущиків полуниці в шаховому порядку, через кожні 25 сантиметрів, або в дві смуги з відстанню 40 сантиметри (при сильному загущенні ягоди вийдуть дрібними);
заповніть мішки субстратом;
висадіть кущики розсади в прорізані отвори під кутом 45 градусів.

Вузькі мішки зручні тим, що їх можна розмістити на балконі або в теплиці в кілька ярусів, отримавши більшу кількість ягід полуниць.
Тепер потрібно подбати про поливи. Оскільки полуниці потрібен регулярний полив, але при цьому на квітучі і плодоносні рослини вода не повинна потрапляти, рекомендується спорудити систему трубок, через які до коренів розсади буде надходити вода і добрива. Створення такої системи потребує зусиль, зате потім доглядати за полуницею буде набагато простіше. «Мінітрубопровід» можна зробити з трубок від крапельниць, виведених з дволітрової пляшки з водою до кожного кущика. Воду в пляшці потрібно постійно доливати у міру спустошення.
Секрети успішного результату:
для забезпечення 8-годинного світлового дня, потрібно організувати досвічування полуничної розсади з допомогою люмінесцентних ламп денного світла;
кімнатна температура в приміщенні повинна постійно підтримуватися на одному рівні, тому заздалегідь передбачте можливість додаткового обігріву при необхідності;
рослинам також необхідний свіже повітря – регулярно провітрюйте приміщення з полуничною розсадою;
якщо ви висадили не самозапильних сорт, вам доведеться запилювати рослини в період цвітіння вручну, проводячи по квіткам маленькім пензликом;
висаджуйте розсаду порціями, щоб весь урожай не припав на один час.
Голландська технологія вирощування полуниці на протязі всього року, не вимагає особливих знань і навичок. Все що від вас потрібно – приділяти рослинам щодня трохи часу і підтримувати оптимальні умови для їх росту.

При вирощуванні полуниці в закритому приміщені (теплиці) з одного гектару можна зібрати 30 тон ягід, відповідно з 10 соток 3 тони ягід якщо порахувати, за 1 кг в середньому 35 грн то виходить 1 050 000 грн.

Вирощування печериць-гроші на грибах

Вирощування печериць є однією з нескладних, зате прибуткових бізнес ідей. У порівнянні з гливами процес вирощування є складніший однак поласувати цими грибочками охочих все більше. Адже практично на кожному св’ятковому столі ми зустрічаєм їх все частіше і частіше печериці фаршировані, печериці мариновані, різноманітні салати та підливи. Отже попит на них завжди високий. Для початку розглянемо варіант вирощування печериць в домашніх умовах.

 

 

Приготування субстрату
Це найбільш трудомісткий етап у процесі вирощування шампіньйонів. Важливо дотримати суворе виконання інструкцій, оскільки успішне вирощування печериць багато в чому залежить від якості живильного середовища.
Основний компонент субстрату – це компост, який готують з соломи озимого жита або пшениці (20-25%) і кінського гною (75-80%). При відсутності кінського гною можна використовувати коров’ячий, а також пташиний послід, але це трохи знизить врожайність. Готувати субстрат бажано на відкритому повітрі під навісом, що захищає його від дощу і сонця. Однак можна використовувати для цього і приміщення, але воно повинне добре провітрюватися, оскільки при бродінні компонентів у великій кількості виділяється вуглекислий газ, аміак і волога.
Розрахунок компонентів на 100 кг. соломи наступний:
2 кг. гною;
2 кг. суперфосфату;
7-8 кг. гіпсу;
5 кг. крейди.

З внесенням гною і всіх добавок вийде близько 300 кг. субстрату, яких вистачить щоб закласти грибницю площею 2,5 – 3 м2.
Якщо ви будете використовувати пташиний послід, то компоненти і пропорції будуть інші: на 100 кг. соломи слід взяти 100 кг. посліду, 250-300 л. води, гіпс, а замість суперфосфату і крейди додати алебастр.
Спочатку необхідно на добу замочити солому в якому-небудь резервуарі. Потім вологу солому та гній укласти шарами в штабель (3-4 шари і того, і іншого). Крім того, в процесі укладання штабеля кожен шар соломи потрібно додатково зволожити (всього на 100 кг. соломи 300-400 л. води) і поступово додати 0,5 кг. суперфосфату і 2 кг. гною. Потім всю суміш слід ретельно перемішати 4 рази і додати інші компоненти.
Після першого разу додати гіпс, після другого – 1,5 кг. суперфосфату, після третього додати крейду і ще раз перемішати.
Коли всі компоненти будуть змішані, почнеться ферментація (горіння), у результаті чого на третій день температура всередині штабеля підвищиться до 65-70°. Для кращого горіння штабель повинен мати 1,5 м. у висоту і в ширину 1,2 м. Компост буде готовий через 20-22 дні.

Інокуляція субстрату міцелієм печериці
Для того щоб виростити шампіньйони в домашніх умовах, у якості посівного матеріалу підійде тільки якісний, стерильний міцелій (грибниця), вирощений у спеціальних лабораторіях. Промисловість випускає зерновий і компостний міцелій. Зерновий випускається в поліетиленових пакетах, і зберігається до 6 місяців при температурі 0-4°С. На 1 м2 (приблизно 100 кг. субстрату) знадобиться 350-400 г. зернового міцелію.
Компостний міцелій випускається в скляних банках. При 0°С його можна зберігати близько року, а при 18-20 °С – не більше 20 днів. Компостний міцелій менше схильний до зовнішніх негативних впливів, однак, він менш урожайний, ніж зерновий. На 1 м2 площі витрачається близько 500 г. компостного міцелію.
Перед інокуляцією слід провести термообробку або пастеризації субстрату. Правильно приготовлений субстрат повинен злегка пружинити при натисканні рукою. Після пастеризації його охолоджують до 24-25°С і засипають у ящики шаром 25-30 см. Приблизно на 1 м2 корисної площі піде близько 100 кг субстрату.
Спосіб інокуляції дуже простий. Жменя зернового міцелію або компостний міцелій завбільшки з яйце поглиблюють на 4-5 см. для чого кілочком піднімають субстрат. Такі ямки розташовують у шаховому порядку. Відстань між лунками має бути 20-25 см. Зерновий міцелій можна просто розсипати по поверхні і присипати його зверху шаром субстрату (4-5 см.).
У період інкубації вологість повітря в приміщенні повинна бути на рівні 70-95%. Щоб зберегти вологість всередині субстрату, ящики можна накрити мішковиною або газетою, і обережно її обприскувати, так, щоб вода не потрапила в субстрат і грибницю. Також слід контролювати температуру всередині субстрату, оптимальний рівень – 20-27°с. Якщо температура вище або нижче, необхідно відповідно провітрити приміщення, або підняти в ньому температуру.
Через 8-12 днів, коли грибниця розростеться, поверхню субстрату слід засипати покривним грунтом (3-4 см). Склад покривного грунту може бути наступний:
1 частина крейди
9 частин торфу (це найбільш ефективна суміш) або 5 частин торфу
1 частина крейди (вапняку)
4 частини городньої землі.
На 1 м2 площі субстрату знадобиться приблизно 40-50 кг. покривного грунту.
На 3-5 день після того, як був засипаний покривний грунт, у приміщенні необхідно знизити температуру до 12-17°С. Поверхню покривного грунту слід регулярно зволожувати, уникаючи попадання води в субстрат. На цьому етапі слід особливу увагу приділити вентилюванню приміщення. Однак провітрювати приміщення потрібно обережно, без протягів.

Збір врожаю
Виростити шампіньйони в домашніх умовах можна всього за 3-4 місяці, починаючи з приготування компосту і закінчуючи збиранням врожаю. Збирати слід печериці з натягнутою, але ще не прорваною плівочкою, яка з’єднує ніжку і краю капелюшка. В’ялі й перезрілі гриби з коричневими пластинками не варто вживати в їжу, оскільки вони можуть викликати отруєння. Гриби не зрізають, а акуратно викручують, після чого лунки присипають покривної землею і поливають, але не рясно.
Всього плодоношення триває від 8 до 14 тижнів. За цей час може бути до 7 хвиль врожаю. У перерахунку на кілограми з 1 м2 корисної площі збирається від 5 до 12 кг. шампіньйонів. Проміжок між хвилями складає 4-7 днів. Близько 70% усього врожаю можна зібрати з перших 2-3 хвиль.

Давайте порахуєм:
1 кілограм міцелію печериць коштує від 50 до 85 гривень, а один кілограм печериць коштує 35 гривень,  з 1 метру квадратного можна зібрати 10-15 кг. врожаю. Враховуючи те, що з одним кілограмом міцелію можна засіяти площу в 2 метри квадратних то врожай буде приблизно 20 кг., а це 700 гривень. Якщо збільшити маштаби то можна непогано заробити!

Вирощування глив – бізнес ідея

Мабуть кожна людина, яка хоч колись задумувалась про власний бізнес, цікавилась ідеєю вирощування грибів, а можливо дехто вже пробував у себе вдома вирощувати їх. Хто пробував той знає, що процес цей не складний і особливо якщо це стосується таких смачних грибів як гливи.

Ідея по вирощуванню глив підходить абсолютно всім. Обмежень тут практично немає. З початкових матеріалів які необхідні для вирощування глив можна виділити: поліетиленові мішки, солома пшениці або ячменю, подрібнені стебла кукурудзи, чи лушпиння соняшника,

або пеньки, міцелій – компостний або зерновий, купується заздалегідь, лампи денного світла, обігрівач, якщо вирощувати гливи планується круглий рік. Бажані ресурси: січкарня, або щось схоже, ємність для запарювання соломи. Початковий капітал може бути 20 гривень. Поліетиленові мішки коштують копійки. Міцелій теж не дорий, 1 кілограм коштує – приблизно 20 гривень. Для початку потрібно визначитися з місцем, де будуть вирощуватися гливи в домашніх умовах чи природних (на пеньках). Якщо в домашніх і круглий рік то вимога тільки одна – можливість підтримувати температуру. Це може бути теплиця, утеплений сарай, підвал. Зазвичай гливи вирощують в підвалах. Отже, визначилися з місцем, прикупили поліетиленові мішки розміром 40 на 80 см, далі знайшли зав’язки для мішків, купили сам міцелій, який після покупки відразу відправляємо в холодильник. Тепер один з найскладніших процесів – потрібно приготувати субстрат – власне те, в чому будуть рости наші гриби. Візьмемо, для прикладу, солому чи стебла кукурудзи, подрібнюємо на січкарні, якщо немає січкарні то потрібно якось подрібнити вручну. Поміщаємо подріблений субстрат в бак для запарювання, заливаємо водою, та накриваємо. Воду нагріваємо до 60-70 градусів, тримаємо таку температуру 6-7 годин. Після цього воду зливаємо, субстрату даємо час охолонути до 22-28 градусів – це займе близько 10-12 годин. Важлива ще правильна вологість субстрату – вона повинна складати близько 70%, тому важливо дати час, щоб відійшла зайва вода. Перевірити вологість можна так – беремо в руку субстрат і стискаємо – вода повинна виступити між пальцями крапельками. Якщо вода стікає струмочками – вологість занадто висока. Міцелій виймаємо з холодильника приблизно за добу до посадки. Коли він нагрівається до кімнатної температури, його ретельно розминають. Далі робимо грибні блоки з поліетиленових мішків. На дно засипаємо кілька жмень субстрату, далі рівномірно розсипаємо невелика кількість міцелію (від країв до центру), ще кілька жмень субстрату, легенько утрамбовуємо (просто для того, щоб не було порожнеч), знову міцелій, субстрат, утрамбовуємо і так поки не заповниться мішок (залишайте місце для зав’язок!). Останнім – верхнім шаром повинен бути субстрат. Мішок зав’язуємо. Приблизно через добу потрібно буде зробити 8 – 10 надрізів довжиною 5-7 см. в шаховому порядку. Взагалі оптимальним вважається, коли вага міцелію складає 3-5% від маси субстрату. Тепер пора переміщати блоки в приміщення для інкубації. У такому приміщенні підтримується температура 20-22 градуси, вологість у приміщенні повинна бути близько 80%, періодична вентиляція. Освітлення не обов’язково. Мішки розставляються не впритул, між ними має бути відстань дя того щоб гриби мали куди рости. Коли міцелій розростається – температура всередині блоків зростає. Важливо контролювати, щоб вона не перевищувала позначку 30-35 градусів. Через два тижні зазвичай міцелій розростається, починають формуватися плодові тіла. Тепер температуру можна знизити до 15-17 градусів, а вологість потрібно підвищити до 90-95%. Для освітлення використовують лампи денного світла, освітлення – не менше ніж 10 годин на добу. Також необхідно регулярно провітрювати приміщення. Через 2 тижні можна знімати перший урожай або, як ще кажуть, першу хвилю. Гливи кожен знімає по своєму – хтось зрізає весь наріст з грибами, хтось «викручує» їх по одному. Одного рецепту немає, кожен діє так, як йому підкаже досвід. Коли перший урожай зняли – добре провітрюється приміщення і чекаємо другої хвилі, яка починається ще через 2 тижні. Перші дві хвилі найбільш урожайні – за цей період знімається близько 80% врожаю. Після 4-ї хвилі блоки можна відправляти на город в якості добрива, замінюючи їх новими. Таким чином, процес виходить безперервним та безвідходним. Ніяких додаткових нюансів і секретів в цій технології немає. За весь період плодоношення з субстрату вагою 10 кілограмів можна зібрати близько 4 кілограм грибів.

Вирощування глив на пеньках, чи колодах дещо складніше, необхідно заготовити відрізки стовбурів дерев листяних порід. Підійде осика або тополя. Відрізки повинні бути близько 50 сантиметрів в довжину і близько 30 сантиметрів в діаметрі. Підготовлені колоди на три дні замочують у воді. При цьому кожен день воду потрібно міняти. Таке замочування надає деревині необхідну вологість. Після вимочування можна приступати до подальших робіт. З одного торця кожної колоди і з боків необхідно просвердлити отвори діаметром 9-15 міліметрів і по 10-15 міліметрів глибиною. Можна замість отворів просто зробити глибокі надрізи пилкою. Вибирається затінене місце. Краще, якщо це місце буде перебувати з північного боку ділянки. Там викопують ями глибиною 10-20 сантиметри на відстані 40 сантмиметрів одна від одної. На дно кожної ями необхідно насипати шар піску в 3 сантиметри і покласти трохи тирси або сухого листя. Зверху на листя насипається попередньо подрібнений міцелій шаром в 1-2 сантиметри. Також міцелій насипають у пророблені в чурбачках отвори і ущільнюють його. На 10 пеньків знадобиться близько півтора кілограм міцелію. Пеньки з міцелієм встановлюють у підготовлені ямки, присипавши з боків піском і землею. Після цього їх злегка поливають і накривають плівкою. Зростання грибниці займає близько 1,5-2,5 місяців. Швидкість розростання грибниці залежить від породи дерева і температури повітря.Догляд за грибною плантацією дуже простий: необхідно лише поливати грунт в суху погоду. Полив при цьому повинен бути помірним.З кожного пенька в перший рік можна зібрати близько 1 кілограма грибів. На другий і третій рік урожай досягне 1,5 – 2 кілограмів.Реалізовувати вирощені гливи можна як самому – продаючи їх на ринку, так і здаючи їх оптовикам чи поставляти у ресторани чи кафе.

Давайте трохи порахуємо, 1 кілограм міцелію коштує 20 гривень, з одного кілограму на колодах можна зібрати 10 кілограмів грибів але лише через три місяці, вартість грибів в середньому 25 гривень, отже ми заробляємо 250 гривень.

Визначення дивідендів

Визначення дивідендів та їх виплата

У бухгалтерському обліку під дивідендами розуміють частину чистого прибутку, розподілену між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства (п. 4 ПБО-15).
Відповідно до пп. 14.1.49 ПКУ дивіденди — платіж, що здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
До дивідендів згідно з цим підпунктом прирівнюютьсяплатіж, що здійснюється державним унітарним, комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, а також платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому додатне або від’ємне значення об’єкта оподаткування, розраховане згідно з р. III ПКУ, не впливає на порядок нарахування дивідендів.
У акціонерному товаристві (далі — АТ) право розподіляти прибуток віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів (п. 12 ч. 2 ст. 33 Закону про АТ), тому саме цей орган приймає рішення про направлення прибутку на виплату дивідендів. У товаристві з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) до компетенції загальних зборів учасників віднесені, зокрема, питання щодо порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частини прибутку (дивідендів), що передбачено ст. 59 Закону про господарські товариства з урахуванням норм п. «д» ч. 5 ст. 41 цього Закону.
Граничний строк виплати дивідендів на рівні закону передбачений лише для АТ. Так, відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону про АТ виплата дивідендів за:
— простими акціями здійснюється у строк, що не перевищує шести місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів;
— привілейованими акціями здійснюється у строк, що не перевищує шести місяців після закінчення звітного року.
Зауважимо, що АТ має виплачувати дивіденди виключно грошовими коштами (ч. 1 ст. 30 Закону про АТ).
Щодо інших господарських товариств, наприклад ТОВ, то вони можуть визначити граничний термін виплати дивідендів у статуті або шляхом прийняття рішення загальними зборами.
Таким чином, рішення про спрямування прибутку на виплату дивідендів мають прийняти загальні збори акціонерів АТ або учасників ТОВ Посилання*. Під час прийняття такого рішення слід визначити суму прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, їх розмір, що припадає на одну акцію (в акціонерному товаристві) або на частку кожного учасника (у ТОВ), порядок виплати дивідендів, а також терміни початку та закінчення їх виплати. Таке рішення має бути зафіксоване у протоколі загальних зборів. Після прийняття рішення загальними зборами бухгалтерія здійснює виплату дивідендів у розмірі, порядку та строки, визначені цими зборами.

 

Бухгалтерський облік

У бухгалтерському обліку підприємства — власника корпоративних прав облік нарахованих дивідендів, які підлягають отриманню, ведеться відповідно до Інструкції № 291 за дебетом рахунку 37 «Розрахунки з різними дебіторами», субрахунок 373 «Розрахунки за нарахованими доходами». При цьому як кореспондуючий використовується рахунок 73 «Інші фінансові доходи», субрахунок 731 «Дивіденди одержані» (якщо дивіденди отримуються від підприємства, яке не є асоційованим, дочірнім або спільним по відношенню до підприємства — одержувача дивідендів).
Якщо підприємство здійснило фінансові інвестиції в асоційоване або дочірнє підприємство і веде облік таких інвестицій за методом участі в капіталі, то воно при відображенні в обліку нарахованих до отримання дивідендів повинне керуватися також нормами ПБО-12. Зокрема, у абзаці другому п. 12 цього положення (стандарту) установлено, що балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на суму, що є часткою інвестора в чистому прибутку (збитку) об’єкта інвестування за звітний період, з включенням цієї суми до складу доходу (втрат) від участі в капіталі. При цьому одночасно балансова вартість фінансових інвестицій зменшується на суму визнаних дивідендів від об’єкта інвестування, що відображається бухгалтерським записом за дебетом субрахунку 373 «Розрахунки за нарахованими доходами» у кореспонденції з кредитом субрахунку 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі» (зауважимо, що субрахунок 731 «Дивіденди одержані» у цьому випадку не використовується). Докладніше про ведення обліку фінансових інвестицій за методом участі в капіталі та про відображення в обліку нарахованих до отримання дивідендів можна дізнатися з прикладу, що наведений у додатку 2 до ПБО-12.
Для узагальнення інформації про розрахунки з учасниками та засновниками підприємства, що пов’язані з розподілом власного капіталу (дивіденди, повернення часток тощо), призначено рахунок 67 «Розрахунки з учасниками» (Інструкція № 291). Дивіденди, нараховані власникам простих та привілейованих акцій (часток у статутному капіталі) за рахунок прибутку або з інших джерел, передбачених установчими документами, обліковують на субрахунку 671 «Розрахунки за нарахованими дивідендами». За кредитом субрахунку 671 відображається збільшення заборгованості підприємства перед засновниками та учасниками товариства, за дебетом — її зменшення (погашення), у тому числі реінвестування доходів тощо.
Розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), відрахування у резервний капітал та інше використання прибутку в поточному періоді відображаються на субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» до рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» (Інструкція № 291). Сальдо на цьому субрахунку у кінці року закривається у кореспонденції з субрахунками 441 та/або 442 з виведенням сальдо на одному з цих субрахунків.

 

Оподаткування податком на прибуток

Отримання дивідендів
Дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, у випадках, передбачених п. 153.3 ст. 153 ПКУ, не враховуються при визначенны об’єкта оподаткування (пп. 136.1.12 ст. 136 ПКУ). Як бачимо, у цьому підпункті йдеться лише про дивіденди, отримані від інших платників податку на прибуток. То чи слід оподатковувати податком на прибуток дивіденди, отримані, наприклад, від юридичної особи — резидента, яка сплачує єдиний податок і не є платником податку на прибуток?
На нашу думку, дивіденди, отримані від юридичної особи — резидента, яка не є платником податку на прибуток, також не повинні оподатковуватися податком на прибуток. Підстави для такого висновку дає пп. 153.3.6 ст. 153 ПКУ, у якому зазначено, що юридичні особи — резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу доходу (крім постійних представництв нерезидентів). Як бачимо, у цьому підпункті відсутня згадка про те, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування дивіденди, отримані лише від платників податку на прибуток. Отже, на думку автора, дивіденди, отримані від будь-якого резидента, не повинні оподатковуватися податком на прибуток.
Дивіденди, отримані платником податку — резидентом із джерелом їх виплати від нерезидента, згідно з пп. 153.3.6 ст. 153 ПКУ у певних випадках слід включати до складу доходу за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання таких дивідендів. Так, дивіденди, отримані від нерезидента, включаються до складу доходу, якщо:
— нерезидент, що виплачує дивіденди, має офшорний статус;
— нерезидент не перебуває під контролем платника податку — резидента, який отримує дивіденди. Нагадаємо, що відповідно до пп. 14.1.159 ст. 14 ПКУ під контролем господарської діяльності слід, зокрема, розуміти володіння безпосередньо або через пов’язаних фізичних або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду в розмірі не менше 20 % такого фонду.
Доходи у вигляді дивідендів, отриманих у зазначених випадках від нерезидентів, включаються до складу інших доходів(пп. 135.5.1 п. 135.5 ПКУ). Якщо ж нерезидент, що виплачує дивіденди, перебуває під контролем платника податку — резидента, який їх отримує, то такий резидент згідно з пп. 153.3.6 ст. 153 ПКУ не включає отримані дивіденди до складу доходів.

Виплата дивідендів
Емітент корпоративних прав може виплачувати власнику цих корпоративних прав дивіденди незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними ст. 152 ПКУ (пп. 153.3.1 ст. 153 ПКУ).
Емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п. 151.1 ст. 151 ПКУ, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених пп. 153.3.5 ст. 153 ПКУ), базою для нарахування авансового внеску є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.
Згідно з п. 151.1 ст. 151 ПКУ основна ставка податку становить 16 %. Проте зазначений пункт слід застосовувати з урахуванням норм п. 10 р. XX «Перехідні положення» ПКУ. В п. 10 підрозділу 4 р. XX ПКУ установлено, що з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. включно застосовуються ставка податку 21 %, а ставка 16 % застосовуватиметься лише з 01.01.2014 р.
Авансовий внесок включається до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів (пп. 153.3.2 ст. 153 ПКУ). Такий авансовий внесок є невід’ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) відповідно до норм ст. 160 ПКУ або чинних міжнародних договорів України.
Звертаємо також увагу на норми пп. 153.3.2 ст. 153 ПКУ, згідно з якими:
— обов’язок з нарахування та сплати авансового внеску покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи є він платником податку та чи має пільги зі сплати податку, надані ПКУ, у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена п. 151.1 ст. 151 ПКУ (крім платників цього податку, які підпадають під дію п. 156.1 ст. 156 ПКУ, тобто страховиків). Проте не сплачують авансовий внесок суб’єкти господарювання, які є платникамифіксованого сільськогосподарського податку згідно з р. XIV ПКУ;
— якщо будь-який платіж будь-якою особою називається дивідендом, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними в абзацах першому, другому та третьому п. 153.3 ст. 153 ПКУ (тобто зі сплатою авансового внеску і застосуванням звичайних цін у необхідних випадках), незалежно від того, чи є особа платником податку.
У випадках, передбачених пп. 153.3.5 ст. 153 ПКУ, авансовий внесок сплачувати не потрібно (незалежно від того, як виплачуються дивіденди — у грошовій чи не грошовій формі). Не справляється цей внесок, зокрема, у разі виплати дивідендів:
1) фізичним особам. Зауважимо, що у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.94 р. № 334/94-ВР не було аналогічної норми;
2) у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих платником податку, за умови, що така виплата жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента. У даному випадку не має значення, були такі акції (частки, паї) належним чином зареєстровані (відображені у зміні до статутних документів) чи ні;
3) на користь власників корпоративних прав материнської компанії, що сплачуються у межах сум доходів такої материнської компанії, отриманих у вигляді дивідендів від інших осіб. Якщо сума виплат дивідендів на користь власників корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих такою компанією дивідендів, то дивіденди, сплачені у межах такого перевищення, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими пп. 153.3.2 ст. 153 ПКУ (тобто на суму таких «понадлімітних» дивідендів слід нарахувати і внести до бюджету авансовий внесок). З метою оподаткування материнська компанія повинна вести облік дивідендів, отриманих нею від інших осіб, та дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав такої материнської компанії, наростаючим підсумком, а також відображати їх у податковій звітності в порядку, визначеному центральним податковим органом;
4) управителем фонду операцій з нерухомістю при виплаті платежів власникам сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю;
5) платником податку, прибуток якого звільнений від оподаткуваннявідповідно до положень ПКУ, у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування у періоді, за який виплачуються дивіденди.
Якщо платник податку — емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство попередньо сплатив упродовж звітного періоду у зв’язку з нарахуванням дивідендів авансовий внесок, то він зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску (пп. 153.3.3 ст. 153 ПКУ). Проте не дозволяється робити такий залік з податком, передбаченим п. 156.1 ст. 156 ПКУ (у цьому пункті йдеться про об’єкт оподаткування від діяльностістраховика).
Якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого упродовж звітного періоду, перевищує суму податкових зобов’язань підприємства — емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, то слід врахувати таке. Відповідно до пп. 153.3.4 ст. 153 ПКУ сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов’язань наступного податкового періоду, а при отриманні від’ємного значення об’єкта оподаткування такого наступного періоду —на зменшення податкових зобов’язань майбутніх податкових періодів.
Дивіденди, отримані юридичною особою — нерезидентом від резидента, вважаються доходами, отриманими нерезидентом з джерелом їх походження з України. Тому резидент, що здійснює на користь такого нерезидента виплату дивідендів, зобов’язаний утримати податок з таких доходів за ставкою 15 % їх суми та за їх рахунок. Зазначений податок сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями чинних міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати (п. 160.2 ст. 160 ПКУ).
Згідно з п. 154.6 ст. 154 ПКУ для певних платників податку на прибуток на період з 01.04.2011 р. до 01.01.2016 р. застосовується ставка цього податку 0 %. Проте таким особам слід пам’ятати про обмеження, передбачені останнім абзацом цього пункту. Так, платникам податку, зазначеним у пп. «а», «б», «в» п. 154.6 ст. 154 ПКУ, якщо вони вирішать нарахувати та виплатити дивіденди своїм акціонерам (власникам), варто врахувати, що вони змушені будуть:
— по-перше, нарахувати та внести до бюджету авансовий внесок з податку в порядку, встановленому пп. 153.3.2 ст. 153 ПКУ;
— по-друге, сплатити податок на прибуток за ставкою, встановленою п. 151.1 ст. 151 ПКУ, за звітний податковий період, у якому нараховувались та виплачувались дивіденди.
Нараховані до виплати дивіденди у загальному випадку не включаються до складу витрат (пп. 139.1.8 ст. 139 ПКУ). Виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюєтьсяз метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу витрат платника податку. Сума таких прирівняних до заробітної плати дивідендів включається до складу витрат емітентакорпоративних прав (пп. 153.3.7 ст. 153 ПКУ).

 

Оподаткування ПДВ

Виплата дивідендів у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом, не є об’єктом оподаткування ПДВ відповідно до пп. 196.1.6 ст. 196 ПКУ. Якщо ж дивіденди виплачуються у товарній формі, то така операція оподатковується ПДВ.

 

Оподаткування ПДФО

При оподаткуванні дивідендів податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) починаючи з 01.01.2011 р. слід керуватися насамперед п. 170.5 ст. 170 ПКУ. Податковим агентом під час нарахування (виплати) дивідендів на користь платника податку (фізичної особи — акціонера тощо) є емітент корпоративних прав або інша особа, яка за його дорученням здійснює таке нарахування (виплату).
Навіть якщо резидент сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб’єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, то такий резидент все одно є податковим агентом під час нарахування дивідендів. Саме податковий агент зобов’язаний нараховувати, утримувати та сплачувати ПДФО до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи із сум доходів, що виплачуються такій особі (пп. 14.1.180 ст. 14 ПКУ).
У загальному випадку дивіденди, нараховані емітентом корпоративних прав — резидентом, який є юридичною особою, відповідно до пп. 170.5.3 ст. 170 ПКУ оподатковуються за ставкою, визначеною у п. 167.2 ст. 167 ПКУ, тобто 5 %.
Доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів, з урахуванням особливостей, встановлених для нерезидентів (пп. 170.10.1 ст. 170 ПКУ).
Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, застосовуються правила міжнародного договору (п. 3.2 ст. 3 ПКУ). Таким чином, при нарахуванні та виплаті дивідендів на користь фізичних осіб — нерезидентів ПДФО може утримуватися за ставкою, передбаченою міжнародним договором, яка може відрізнятися від 5 %.
Якщо дивіденди нараховуються на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, то вони прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням. При цьому така виплата не підлягає оподаткуванню як дивіденди згідно з нормами р. IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПКУ (пп. 153.3.7 ст. 153 ПКУ). Отже, з такої виплати слід утримувати ПДФО не за низькою дивідендною ставкою 5 %, а за більш високими зарплатними ставками 15 % та 17 %.
Законодавством передбачені випадки, коли дивіденди взагалі не підлягають оподатуванню ПДФО. Зокрема, згідно з пп. 165.1.18 ст. 165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаютьсядоходи у вигляді дивідендів, які одночасно відповідають усім наведеним нижче вимогам:
— дивіденди нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою — резидентом, що нараховує такі дивіденди;
— таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента;
— у результаті нарахування дивідендів збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів.
Доходи, зазначені у п. 170.5 ст. 170 ПКУ (тобто дивіденди), остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок(пп. 170.5.4 ст. 170 ПКУ). Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (пп. 168.1.2 ст. 168 ПКУ).
Якщо оподатковуваний дохід (у тому числі дивіденди) нараховується, але не виплачується (не надається) платнику податку, то ПДФО, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає відповідно до пп. 168.1.5 ст. 168 ПКУ перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені ПКУ для місячного податкового періоду.
За базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, податкові декларації подаються протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пп. 49.18.1 ст. 49 ПКУ). Для сплати суми податкового зобов’язання, зазначеної у податковій декларації, надається ще 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПКУ для подання податкової декларації (п. 57.1 ст. 57 ПКУ). Отже, якщо оподатковуваний дохід у вигляді дивідендів нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то ПДФО, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом не пізніше 30 календарних днів, що настають за місяцем нарахування доходу.
У Податковому розрахунку за формою № 1ДФ, який подається упродовж 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, доходи фізичних осіб у вигляді дивідендів відображаються таким чином:
— дивіденди, які не підлягають оподаткуванню ПДФО відповідно до пп. 165.1.18 ст. 165 ПКУ, відображаються з ознакою доходу «142»;
— дивіденди, що оподатковуються ПДФО за ставкою, встановленою п. 167.2 ст. 167 ПКУ (5 %), відображаються з ознакою доходу «109»;
— дивіденди, прирівняні згідно з пп. 153.3.7 ст. 153 ПКУ до заробітної плати з відповідним оподаткуванням (наприклад, нараховані за привілейованими акціями), відображаються з ознакою доходу «101».

 

Нарахування єдиного внеску

Відповідно до п. 7 ст. 7 Закону № 2464 перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабміном. На виконання цієї норми Кабмін затвердив Перелік № 1170, у якому такі виплати згруповано залежно від форми, в якій вони здійснюються. У р. ІІ Переліку № 1170 перелічені виплати, які надаються в натуральній або грошовій формі. У п. 14 р. ІІ цього Переліку серед виплат, на які не нараховується єдиний внесок, наведено, зокрема, доходи за акціями та інші доходи від участіпрацівників у власності підприємства (дивіденди).
Крім того, нормами Закону № 2464 взагалі не встановлено обов’язок емітента щодо нарахування та сплати єдиного внеску із суми нарахованих і виплачених дивідендів. Отже, при нарахуванні та виплаті дивідендів (у тому числі не за акціями і не працівникам емітента) на такі доходи не нараховується і з них не утримується єдиний внесок.
Порядок відображення у бухгалтерському та податковому обліку виплати дивідендів розглянемо на прикладі 1. Звернемо також увагу на те, що відповідно до наказу Мінфіну України від 09.12.2011 р. № 1591 План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій було викладено в новій редакції, при цьому з цього Плану вилучені субрахунки до синтетичних рахунків (хоча з Інструкції № 291 Мінфін субрахунки не вилучив). Крім того, зазначений наказ Мінфіну передбачає, що субрахунки до синтетичних рахунків підприємства можуть уводити самостійно виходячи з потреб управління, контролю, аналізу та звітності. Ті підприємства, які застосовують Інструкцію № 291, повинні використовувати субрахунки, визначені цією Інструкцією. Умовимося, що підприємства, які задіяні в прикладах 1-3, застосовують Інструкцію № 291 і, відповідно, використовують при веденні бухгалтерського обліку субрахунки до синтетичних рахунків, які передбачені цією Інструкцією.